Свидригайлов сів до стола, а Зоню попросив сісти біля него. Тая несміло приготовилась слухати
— Я, Зофіє Семенівно, бути може до Америки поїду, — сказав Свидригайлов, — і тому ми бачимось з вами мабуть у послідний раз, отже я прийшов деякі розпорядження зробити. Ну, ви отсю даму сьогодня бачили? Я знаю, що вона вам говорила, нічого повтаряти. (Зоня ворухнулась і спаленіла). У сего народу звісна вдача. А що відноситься до сестричок і братчика вашого, то вони уже поміщені і гроші, припадаючі на них, зложені мною за писемними посвідченнями, куди слід, в певні руки. Та ви отсі посвідчення візьміть до себе, так, на всякий припадок. Ось маєте, візьміть! Ну, пані, тепер се скінчене. Та ось ще три пятипроцентові акції, всего на три тисячі. Се ви візьміть собі, для себе самої, і нехай се так між нами і буде, щоб ніхто і не знав, що би там ви не учули. Вони-ж вам пригодяться, бо Зофіє Семенівно, так жити як дотепер, погано і потреби нема ніякої.
— Ви, пане, так богато висвідчили добра мені, і сиротам, і покійниці, — поквапилась Зоня, — що коли до сеї пори я вам так мало дякувала, то… не гнівайтесь…
— Е, байка, байка!
— А за сі гроші, Аркадію Івановичу, я вам дуже вдячна, але вони мені тепер злишні. Я себе одну завсігди прокормлю, не називайте мене невдячною: коли вже ви такі щедрі, то сі гроші, пане…
— Для вас, для вас, Зофіє Семенівно, і прошу без дальших розговорів, бо, бачите, і часу не маю. А вам придадуться. Родіонови Романовичеви остаються дві дороги, або куля в лоб, або Сибір. (Зоня дико погляділа на него і задрожала). Не трівожтесь, я все знаю, від него таки самого, і я не хляпа нікому не скажу. Се ви його гарно учили тоді, щоб він сам на себе пішов і сказав. Се буде для него о много вигіднійше. Ну, як вийде Сибір — він туди, а ви мабуть за ним? Адже так? Ну, а коли так, то виходить, гроші ось і придадуться. Для него таки придадуться, розумієте? Даючи вам, я все одно що йому даю. Дотого ще ви ось обіцялись і Амалії Іванівній довг заплатити; адже я чув. Що се ви, Зофіє Семенівно, так необачно раз-враз такі контракти і зобовязання на себе берете? Адже Катерина Іванівна осталась винна сій Німкині, а не ви, отже і наплювати би вам на Німкиню. Так на світі не проживеш. Ну, слухайте, якби вас хто-небудь питав,
