— Ніколи! — прошептала Дуня.
Наступила хвилинка страшної, німої боротьби в душі Свидригайлова. Невиразним поглядом глядів він на неї. Нараз він підняв руку, відвернувся, живо відійшов до вікна і станув перед ним.
Минула ще хвилинка.
— От ключ! (Він виймив його з лівої кишені пальта, і положив ззаду себе на стіл, не глядячи і не обертаючись до Дуні). Беріть; відходіть чим скорше!…
Він дивився прямо в вікно.
Дуня підійшла до стола взяти ключ.
— Скорше! скорше! — повторив Свидригайлов, завсігди ще не двигаючись і не обертаючись. Тільки в отсім „скорше” виразно звучала якась страшна нота.
Дуня зрозуміла її, вхопила ключ, кинулась до дверий, скоро відімкнула їх і вирвалась з кімнати. Через мінуту як божевільна, не памятаючи себе, вибігла вона над канал і пігнала в сторону …го мосту.
Свидригайлов перестояв ще коло вікна мінути три; наконець поволеньки обернувся, розглянувся довкола і звільна погладив долонею чоло. Дивоглядна усмішка викривила його лице, гірка, сумовита, слаба усмішка, усмішка розпуки. Кров, що вже засихала, запачкала йому долоню; він поглядів на кров сердито; відтак намочив полотенце і вимив собі лице. Револьвер, відкинений Дунею і попавший під двері, напрасно впав йому в очі. Він підняв і оглядів його. Се був маленький кишенковий револьвер на три вистріли, старого строю; в нім осталось ще два набої і одна капсля. Він подумав, уткнув револьвер в кишеню, взяв шапку і вийшов.
Цілий сей вечір до десятої години він провів по ріжних гостинницях і кльоаках, переходячи з одної у другу. Віднайшлась десь-там і Катруся, котра знову співала иншу лакейську пісню про те, як хтось там „падлюка і тиран”
Свидригайлов напував і Катрусю, і катаринкаря, і співаків, і лакеїв, і двох якихсь писарчуків. З отсими писарчуками він звязався іменно длятого, що оба були з кривими но-
