тепер треба було не журитись, не терпіти пасивно від роздумування про те, що питання не до розвязання, а доконче треба було що-небудь вчинити і то таки зараз, чим скорше. За всяку ціну треба було рішитись на що небудь, або…
— Або відказатись від життя! — закричав він нараз в скаженім гніві, — послушно приняти долю, яка вона є, раз на завсігди, і задушити в собі усе, відказатися від всякого права ділати, жити і любити!
— „Чи знаєте, чи знаєте ви, ласкавий добродію, що значить, коли вже нікуди більше йти?” — нараз пригадалось йому вчерашнє питання Мармеладова. — „Бо-ж треба, щоб кождому чоловікови хоч куди небудь можна було та пійти…”
В тім він здрігнувся: одна, також вчерашня, думка знов пронеслась в його голові. Але здрігнувся він не від того, що пронеслась отся думка. Адже-ж він знав, він предчував, що вона нехибно „пронесеться” і вже ждав її; та й думка тая була зовсім не вчерашня. Однак ріжниця була в тім, що місяць тому назад і навіть вчера ще, вона була тільки мрією, а тепер… тепер явилась нараз не мрією, а в якімсь новім, грізнім і зовсім незнакомім йому виді, і він зараз сам відчув теє… Йому вдарило в голову і потемніло в очах.
Він поспішно оглянувся, він глядів чогось. Йому хотілось сісти, і він глядів лавочки; переходив же він тоді по К…м бульварі. Лавочка показалась напереді о сто кроків. Він пішов скілько міг хутше; але на дорозі лучилась з ним одна маленька пригода, котра на кілька мінут звернула на себе усю його увагу.
Шукаючи за лавочкою, він завважив перед собою яких двайцять кроків ідучу женщину, та зразу не звертав на неї найменшої уваги, як і на всі предмети, з котрими стрічався послідними часами, йому вже богато разів лучалось, приміром, зайти домів і цілковито не памятати дороги, по котрій він йшов і він вже привик так ходити. Але в ідучій женщині було щось таке дивне і від першого погляду кидалось в очи, що мало-помалу увага його стала до неї приковуватись — зразу нерадо і немов би з досадою, а відтак все дужче та дужче.
Йому нараз захотілось вислідити, що іменно в отсій женщині такого дивного? По перше вона, здавалось, дівчина дуже молоденька, йшла в таку спеку з відкритою головою, без парасольки і без рукавичок, якось смішно розмахуючи ру-
