Сторінка:Федір Достоєвський. Вина і кара. (1927-28).djvu/476

Цю сторінку схвалено

два вечері оден за другим він приходив до Зофії Семенівни. Я вам показував, де вони сиділи. Він розповів її цілу свою історію. Він вбивця. Він убив старушку-чиновницю, лихвярку, у котрої і сам заставляв річи; убив також сестру її торговку, по імени Лизавету, що несподівано увійшла в час вбивства сестри. Убив він їх обі топором, котрий приніс з собою. Він їх убив, щоби ограбити, і ограбив; взяв гроші і деякі річи… Він сам все те оповів слово в слово Зофії Семенівній, котра одна і знає тайну, але у вбивстві не брала участи ні словом, ні ділом, а противно настрашилась так само, як ви тепер. Будьте спокійні: вона його не видасть.

— Сего бути не може! — лепетала Дунечка блідими, закостенілими губами. Вона засапалась. — Бути не може, нема ніякої, ні найменшої причини, ніякого поводу… Се лож, лож!

— Він ограбив, от і вся причина. Він взяв гроші і річи. Правда, він, після власного свого признання, не покористався ні грішми, ні річами, а заніс їх кудись там під камінь, де вони і тепер лежать. Тільки се длятого, що він не посмів покористатись.

— Та чи подібне до правди, щоб він міг украсти, ограбити? Щоб він міг про те тільки подумати? — закричала Дуня і зірвалась з крісла. — Адже ви його знаєте, бачили? Хіба-ж він може бути розбишакою?

Вона неначе благала Свидригайлова, вона весь свій страх забула.

— Тут, Евдокіє Романівно, тисячі і міліони комбінацій і можливостей. Розбишака розбиває, злодій краде, зате вони про себе і знають, що вони нікчемники; а ось я чув про одного порядного чоловіка, що почту розбив; так хто його знає, може він і в самій річи думав, що порядне діло зробив! Розумієте, я би і сам не повірив так само як і ви, колиб мені розповіли чужі люде. Але своїм власним ушам я повірив. Він Зофії Семенівній і причини всі обяснив; лише тая і ушам своїм зразу не повірила, та очам наконець повірила, своїм власним очам. Адже він сам її особисто оповідав.

— Які же… причини?

— Справа довга, Евдокіє Романівно. Тут, як би вам се виразити, свого рода теорії, переконання, після котрого йому здається, що одиничне злочинство позволене скоро тільки головна ціль добра. Одиничне злочиньство і сто добрих діл!