го вона надіється: на сто-двайцять рублів пенсії, на котрій тяжить довг Атаназа Івановича? Хустинки вона там зимові гачкує та нарукавчики мережить, очи свої старі псує. Адже-ж хустинки всего тілько двайцять рублів на рік докладають до сто-двайцяти рублів, се мені звісно. Значить, все таки на великодушність добродія Лужина надіються: „Сам, бач, предложить, просити буде”. Наставляй кишеню!
— І як воно завсігди у тих Шіллєрівських прекрасних душ буває: до послідної хвилі виряжають чоловіка на павячі пера, до послідної хвилинки добра по нім а не зла сподіються; і хотяй предчувають відворотну сторону медалю, однак нізащо собі завчасу правди не скажуть, від самої думки судороги дістають; обома руками від правди відмахуються, аж поки розмальований чоловік їм власноручно носа не наліпить. А цікава річ, чи є у добродія Лужина ордери; я заложуся, що Анна в петельці є і що він її на обіди у доставців і купців надіває. Очевидно і на весілля своє надіне! Та втім, бери його чорт!…
— Ну, нехай би вже матуся, нехай би вже вона, вона вже така, але Дуня що? Дунечко люба, та-ж я тебе знаю! Адже-ж вже на двайцятий рік пішло тобі тоді, як в останній раз ми бачились: так отже характер твій я вже порозумів. Матуся пише, що „Дунечка не одно може перенести”. Се-ж мені не новина. Я вже півтретя року тому назад знав те, і з тої пори цілих півтретя року про те думав, про те іменно, що „Дунечка неодно може перенести”. Вже коли добродія Свидригайлова з всіми наслідками могла перенести, значить, дійсно не одно може перенести. А тепер ось видумали ви враз з матусею, що і добродія Лужина можна перенести, хоч він навчає, о скілько ліпшими є жінки, взяті з нужди і обсипані добродійствами від чоловіків, та ще навчає ледви чи не при першій стрічі.
— Але припустім, що він „проговорився”, мимо того, що „раціональний чоловік”, хоч здається, він цілком не проговорився а якраз йому показалось потрібним чим скорше се обяснити, але Дуня, Дуня? Адже-ж в сім чоловіці вона певно не помиляється та жити-ж прийдеться з чоловіком. А вона, як її знаю, хліб чорний сам без всего істи буде та водою запивати, а вже душу свою не продасть, а вже моральну свою свободу не віддасть на комфорт; за весь Шлезвик-Гольштин не віддасть, не то що за добродія Лужина.
