Кождого хорого мінімум по пів години оглядає; так аж розсміявся на мене глядячи: і стукав і слухав, — вам, говорить, між иншим курити не треба; легкі розширені. Ну, як я не буду? Чим тютюн заступлю? Не пю, от і вся біда, хе-хе-хе, що не пю, се біда! Адже все відносне, Родіоне Романовичу, все відносне.
— Що се він, за свою давнійшу казенщину принимається, чи що! — з відразою подумалось Раскольнікову. Ціла недавня сцена послідних сходин нагло йому пригадалась і тодішнє чувство филею вжилося в його серце.
— Адже я до вас вже заходив позавчора вечером; ви і не знаєте? — говорив дальше Порфір Петрович, оглядаючи кімнату. — До хати, в отсю саму кімнату заходив. Так само як і нині переходжу мимо — ну же, думаю, візиту йому зроблю. Зайшов, а кімната наостіж; оглянувся, — підождав, та і служниці вашій нічого не сказав — вийшов. Не запираєте?
Лице Раскольнікова помрачалось чим раз більше і більше. Порфір начеб вгадав його думки.
— Обяснитись прийшов, голубчику Родіоне Романовичу, обяснитись, пане! Я вам винен обяснення, — тягнув він дальше з усмішкою, і навіть злегка вдарив долонею по коліні Раскольнікова, хоч майже в ту саму хвилю лице його відразу прибрало поважний і засуячений вираз; навіть мов би сум пронісся по нім на превелике здивовання Раскольнікова. Він ніколи ще не бачив і не сподівався у него такого лиця. — Дивна сцена зайшла у послідний раз між нами, Родіоне Романовичу. Воно, правда, і при першій нашій стрічі відігралась між нами також дивна сцена; але тоді… Ну, тепер вже одно до одного! От що, пане: я може бути і надто в ваших очах провинився перед вами; я се признаю. Адже ми як розстались, чи памятаєте: у вас нерви співають і коліна дрожать, і у мене нерви співають і коліна дрожать. І бачите, якось воно навіть і непорядно між нами тоді вийшло, не по людськи. А все-ж таки ми порядні люде; то є, на всякий спосіб, перше всего порядні люде; се треба памятати. А то, згадайте, до чого доходило… цілком вже навіть і неприлично.
— Щож се він, за кого мене держить? — з задивом запитував себе Раскольніков, піднявши голову і повними очима глядячи на Порфіра.
— Я прийшов до переконання, що нам отверто посту-
