Сторінка:Федір Достоєвський. Вина і кара. (1927-28).djvu/432

Цю сторінку схвалено

Разумихін стояв в задумі і в зворушенню і щось розбирав.

— Він належить до якоїсь політичної змови. Се заговірник! Нема ніякого сумніву. І він мабуть нині-завтра візьметься за якесь рішуче діло, — се так, се певне! Инакше бути не може і… Дуня знає… — подумав він переконаний.

— Так до тебе отже ходить Евдокія Романівна, — промовив Разумихін, — а ти сам хочеш бачитись з чоловіком, котрий говорить, що воздуху треба більше, воздуху і… і, значить, і сей лист… се також щось, що відноситься до того, — заключив він як би про себе.

— Який лист?

— Вона лист оден дістала сьогодня, її дуже занепокоїв. Дуже. Аж надто вже. Я заговорив про тебе — просила не говорити. Опісля… опісля сказала, що бути може ми дуже скоро розстанемось, відтак стала мені за щось там горячо дякувати; потім в свою кімнату заперлась.

— Вона лист дістала? — задумчиво вкинув Раскольніков.

— Так, лист; а ти не знав? Гм.

Вони оба помовчали.

— Бувай здоров, Родіоне. Я, братчику… був оден час… та втім, бувай здоров, бачиш, був оден час… Ну, пращай? Мені також пора. Пити не буду. Тепер не треба… брешеш!

Він спішився; однак вже виходячи і вже майже зачинивши за собою двері, нараз отворив їх знову і сказав, споглядаючи кудась там на бік:

— А правда! Чи памятаєш се вбивство, ну ось Порфір, бачиш: старуху тую? Ну, так знай, що вбивця сей відшукався, признався сам і докази всі подав. Се оден з тих самих робітників, малярів, представ собі, памятаєш, я їх тут ще боронив? Чи повіриш, що всю ту сцену бійки і сміху на сходах з своїм товаришом, коли тії там ішли до гори, двірник і два свідки, він нароком урядив, і іменно для оборони. Що за хитрість, що за притомність духа в такім щеняти! Повірити трудно; та сам розяснив, сам до всего признався! І як я в дурні пошився! Що-ж, по мойому, се тільки ґеній крутарства і змисности, ґеній юридичної оборони, — а показалось, і нема чому особливо дивуватись! Хіба-ж такі не можуть бути? А що він не видержав характеру і признався, так я йому за те ще більше вірю. Подібнійше до правди… Але як то я, я тоді в дурні попався!… За них на стіну ліз.