було дуже приємно. Все-ж таки під кінець він нараз став знову неспокійний; дослівно мов би грижа совісти знову почала його мучити:
— От сиджу, пісень слухаю, а хіба се мені треба робити! — якось так подумалось йому.
А втім він таки зараз догадався, що і не се одно його трівожить; було щось таке, що домагалось безпроволочного покінчення, але чого ні обдумати, ні словами не мож було передати. Усе немов би в якийсь клубок спліталось.
— Ні, вже ліпше би яка боротьба! Ліпше би знову Порфір… або Свидригайлов… Коби знову який небудь визов, який напад… Так! так! — думав він.
Він вийшов з харчівні і пустився ледви не бічи. Думка про Дуню і матір навела на него нагло длячогось там начеб панічний страх. В отсю то ніч, перед досвітом, він прокинувся в кущах, на Крестовськім острові, цілий дрожачий в лихорадці; він пішов домів і прийшов вже ранним ранком. По кількох годинах сну лихорадка минула, але прокинувся він вже пізно: була вже друга година пополудні.
Він пригадав собі, що на сей день назначений похорон Катерини Іванівни і утішився, що не був на нім. Настка принесла йому їсти; він їв і пив з великим смаком, ледви не з лакімством. Голова його була свіжійша, і він сам спокійнійший, чим за всі послідні три дні. Він навіть здивувався нараз, як міг він передше так страшно чогось боятися. Двері створились і увійшов Разумихін.
— А! їсть, значить не хорий! — сказав Разумихін, взяв крісло і сів за стіл проти Раскольнікова.
Він був стрівожений і не старався сего укрити. Говорив він з видимою досадою, все-ж таки не кваплячись і не піднимаючи надто голосу. Можна би подумати, що в нім засів якийсь особливий і навіть виключний замір.
— Слухай, — почав він рішучо, — мені там кат до вас, до всіх, та не тому, що я виджу тепер, виджу ясно, що нічого не можу зрозуміти; тільки ради Бога не думай, що я прийшов випитувати. Овва! Сам не хочу! Сам тепер все відкривай, всі ваші тайни, так я ще і слухати ось може бути не стану, плюну і пійду. Я прийшов лиш довідатись особисто і оконечно: чи правда, по перше, що ти божевільний? Про тебе, бачиш, є таке переконання (ну, там, десь-там), що ти
