всім дитиняча, цілком дитиняча пісенька і співається у всіх аристократичних домах, коли присипляють дітей:
Malborough s'en va-t-en guerre
Ne sait quand reviendra…[1].
— почала було вона співати… — Але ні, ліпше вже „Cinq sous!” Ну, Колю, ручки попід боки, скорше, а ти, Леню, також крутися в противну сторону, а ми з Полечкою будемо підспівувати і плескати!
Cinq sous, cinq sous
Pour monter notre menage…[2].
Кхи-кхи-кхи! (І вона заходилась від кашлю). Поправ хустину, Полечко, на плечах зсунулась, — завважала вона крізь кашель, ловлячи за воздухом. — Тепер вам особливо треба держати себе прилично і на тонкій нозі, щоби всі бачили, що ви дворянські діти. Я говорила тоді, що стан треба довше скроїти і притім щоб був складаний. Се ти тоді, Зоню, з своїми радами: „Коротше, та коротше” от і вийшло, що зовсім зогидили… Ну, знову ви всі плачете! Та чого ви, глупі! Ну, Колю, починай чим скорше, чим скорше, чим скорше, — ох, який се незносний хлопець.
— Cinq sous, cinq sous! — Знову салдат! Ну, чого тобі треба?
Дійсно крізь товпу перепхався поліцейський. Але рівночасно оден панок в мундурі і в плащі, поважний чиновник літ пятьдесяти, з ордером на шиї (посліднє було дуже приємне Катерині Іванівній і вплинуло на поліцейника) приблизився і мовчки подав Катерині Іванівній трирублевий, зелений папірець. В лиці його виражалось щире співчуття. Катерина Іванівна приняла і чемно, навіть церемонно йому поклонилась.
— Спасибіг вам, ласкавий добродію, — почала вона звисока, — причини, котрі нас побудили… візьми гроші, Полечко. Бачиш, отже таки є благородні і великодушні люде, зараз готові помогти бідній дворянці в нещастю. Ви бачите, ласкавий добродію, благородні сироти, можна навіть сказати, з найаристократичнійшими звязами… А онтой ґенералик сидів і орябки їв… ногами затупав, що я його занепокоїла… „Ваше Превосходительство, говорю, уйміться
