вав було намовити її, щоби вернулась, і навіть сказав, думаючи вплинути на її самолюбство, що її неприлично ходити по вулицях з катаринкою, бо-ж вона готовиться стати директоркою благородного пансіона дівиць…
— Пансіона, ха-ха-ха! Славні бубни за горами! — закричала Катерина Іванівна, таки зараз після сміху заходившись кашлем. — Ні, Родіоне Романовичу, минула мрія! Всі нас покинули!… А сей ґенералик… Знаєте, Родіоне Романовичу, я в него каламарем шпурнула, — там в передній кімнаті під рукою, на столі стояв, біля аркуша, на котрім підписувались, і я підписалась, шпурнула та і втекла. О, підлі, підлі! Та наплювати; тепер я отсих сама кормити буду, нікому не поклонюся! Доста ми її мучили! (вона показала на Зоню). — Полечко, скільки зібрали, покажи? Як, всего лиш дві копійки? О, поганці! Нічого не дають, та лиш бігають за нами, виваливши язик! Ну; чого ось онтой бовван сміється? (вона показала на одного з товпи). Се все длятого, що сей Кольо такий непонятливий, з ним клопіт! Чого тобі, Полечко? Говори зі мною по француськи, parlez-moi francais. Адже я тебе учила, адже ти знаєш кілька фраз!… Инакше як же розпізнати, що ви з доброї родини, образовані діти і зовсім не такі, як инші катаринкарі; адже не „Петруся” ми якого небудь представляємо на вулицях, а співаємо благородну романсу…
— Ах, так! Та що-ж нам співати би? Перебиваєте ви заєдно мене, а ми… чи бачите, ми тут задержались, Родіоне Романовичу, щоби вибрати що співати, — таке, щоб і Кольови можна було потанцювати… бо все те у нас, можете представити собі, без приготовання; треба умовитись, так щоби все як слід відбулось, а потім ми підемо на Невський, де є багато більше людей з висшого товариства і нас зараз завважають. Леня знає „Хуторок…” Тільки раз-враз „Хуторок” та „Хуторок” і всі, бачите, співають. Ми повинні заспівати щось богато благороднійшого… Ну, що ти придумала, Полю, хоч би ти матері помогла! Памяти, памяти у мене нема, я би нагадала. Невже-ж „Гузара” співати! Ах, заспіваймо по француськи „Cinq sous”! Адже я вас вчила, та вчила. І головне, тому що се по француськи, то побачать зараз що ви дворянські діти, і се буде о много більше трогаюче… Можна би навіть: „Malborough s'en va-t-en guerre!” Тому що се зо-
