но зрізати „обі виляльчені шлєпохвостниці” на припадок, колиб вони прийшли на поминки, і ясно доказати їм, що Катерина Іванівна з найблагороднійшого, можна навіть сказати аристократичного дому, донька полковника і вже без сумніву щось ліпшого як другі, що шукають пригод і котрих так богато розплодилось в останні часи.
Похвальна грамота зараз таки пішла по руках пяних гостей, чому Катерина Іванівна не перешкаджала, бо в ній дійсно було висказане en toutes lettres, вона донька надворного радника і дворянина, отже і в самім ділі майже донька полковника.
Розгорячившись, Катерина Іванівна без проволоки запустилася в усі подробиці будучого, прекрасного і спокійного життя-буття в Т…: про учителів ґімназії, котрих вона запросить для лєкцій в своїм пансіоні; про одного поважного старика, Француза Манґо, котрий учив по француськи ще саму Катерину Іванівну в інституті, і котрий ще і тепер доживає свого віку в Т… і напевно піде до неї за найнизшу плату. Дійшло наконець діло і до Зоні, „котра поїде до Т… разом з Катериною Іванівною і буде їй там у всім помагати”. Але тут нараз хтось зареготався на кінці стола.
Катерина Іванівна, хоч і постаралась в млі ока зробити вид, що з погордою не завважує сего сміху, все-ж таки зараз нароком підвисшивши голос, стала з одушевленням говорити про безсумнівні спосібности Зофії Семенівни служити її помічницею, про її покору, терпеливість, безкористність, благородність і образовання, причім попліскувала Зоню по личку, і піднявшись горячо двічі її поцілувала.
Зоня спалахнула, а Катерина Іванівна як стій розплакалась, таки зараз завважавши для самої себе, що вона слабосильна, дурненька і вже надто розстроєна, що пора би вже кінчити, і коли закуска вже скінчена, то подавати би чай.
В ту саму хвилю Амалія Іванівна, вже до крайности обиджена тим, що в цілій розмові вона не брала ні найменшої участи і що її навіть цілком не слухають, нараз осмілилась сказати Катерині Іванівній одну незвичайно вмісну і бистру замітку про те, що в будучім пансіоні треба звертати особлившу увагу на чисте білля дівчат (ді веше) і щоб „докончь будь одна така хороші дам (ді даме), щоби гарно про білля смотріль , і по друге, „щоб всі молоді дівиць тихонько по ночам ніякой роман не читаль”.
