мий її „Карль із аптеки” їздив нічю фіякром і що „фіякер хотіль єго убіваль і що Карль єго душе, душе просіль, щоб він єго не убіваль, і плякаль і руки зложіль і настрашіль і від страх єму серце прошіб.”
Катерина Іванівна, хоч і усміхнулась, все-ж таки зараз завважала, що Амалії Іванівній не годиться по велико-руськи анекдоти розповідати. Тая ще більше обидилась і відрізала, що її „фатер авс Берлін буль душе, душе важни шольовік і заєдно руки по кишенях воділь”. Смішлива Катерина Іванівна не витерпіла і страшенно розхохоталась, так що Амалія Іванівна стала вже тратити останки терпеливости і ледви з бідою повздержувала себе.
— Ух, сова, — зашептала зараз таки знову Катерина Іванівна до Раскольнікова, майже повеселівши. — Хотіла сказати: носив руки в кишенях а вийшло, що він по кишенях шукав, кхи-кхи! І чи завважали ви, Родіоне Романовичу, раз на завсігди, що всі ті петербурські чужоземці, то є головно Німці, котрі до нас відкілясь налазять, всі дурнійші від нас! Ну, знаєте, хіба-ж можна розповідати про те, що „Карль із аптеки страхом серце прошіб”, і що він (смаркачина!), замісць звязати візника, „руки зльожіль і плякаль і душе просіль”. Ах, бідненька! І їй здається, що се дуже трогаюче і не догадуєсь, яка вона дурненька! По мойому сей пяний провіянтський значно розумнійший від неї; бодай хоч видно, що пянюга, останок розуму пропив, а ті всі прецінь таки при змислах, тверезі… Ги, сидить, сліпаки вибалушила. Сердиться! Сердиться! Ха-ха-ха! Кхи-кхи-кхи!
Розвеселившись Катерина Іванівна зараз таки запустилась в ріжні подробиці і нараз заговорила про те, як при помочі вистараної пенсії вона доконче заведе в своїм ріднім місті Т… пансіон для благородних дівиць. Про те ще не було сказано Раскольнікову від самої Катерини Іванівни, і вона зараз запустилась в найподрібнійші подробиці.
Не знати яким чином відразу найшлася в її руках тая сама „похвальна грамота”, про котру розповідав Раскольнікову ще покійник Мармеладов, обясняючи йому в шинку, що Катерина Іванівна, жінка його, при випуску з інститута танцювала з шалем „при ґубернаторі і при других особах”. Похвальна грамота отся очевидно мала тепер послужити за свідоцтво, що Катерина Іванівна має право сама завести пансіон; але головне, була виведена з тою цілею, щоб остаточ-
