— Не тільки бурями, але навіть і помелом було би хосенно обійтись з деякими дурнями. Я не про покійника тепер говорю! — відрізала Катерина Іванівна провіянтському.
Червоні пятна на її лици розгорювались чим раз сильнійше і сильнійше, грудь її филювала. Ще мінута і вона вже готова була почати історію. Многі кихикали, иншим очевидячки було се приємно. Провіянтського почали штовхати і щось йому нашіптувати. Їх очевидно хотіли повадити.
— А по-о-озвольте запитати, се ви дотично чого, — почав провіянтський, — то є на чий… кошт… ви зволили що лиш… А впрочім не треба! байка! Вдова! вдовиця! прощаю… Пас! — і він ликнув знову горівки.
Раскольніков сидів і слухав мовчки і з відразою. А їв він, тілько з чемности дотикаючись до кусників, котрі що хвиля накладала на йото тарілку Катерина Іванівна, і то лиш, щоб її не обидити. Він раз-враз приглядався Зони. Тільки Зоня ставалась чим раз лячнійшою і більше заклопотаною; вона також догадувалась, що поминки мирно не скінчаться, і зі страхом слідила за ростучим роздразненням Катерини Іванівни. Її між иншим було звісно, що головною причиною, для котрої обі заїзжі дами так згірдливо обійшлися з запрошенням Катерини Іванівни, була вона, Зоня. Вона чула від самої Амалії Іванівни, що мати аж обидилась запрошенням і поставила питання: „Яким світом могла би вона посадити рядом з тою дівчиною свою доньку?”
Зоня була певна, що Катерині Іванівній се вже навірно звісне, а обида її, Зоні, значила для Катерини Іванівни більше ніж обида її самої, її дітей, її таточка, одним словом була обидою тяжкою, і Зоня знала, що вже Катерина Іванівна тепер не успокоїться, „поки не докаже сим шлєпохвостницям, що вони обі…” і т. д., і т. д.
Як нароком хтось там переслав з другого кінця стола Зони тарілку з виліпленими на ній з чорного хліба двома серцями, перешитими стрілою. Катерина Іванівна розлютилась і зараз таки голосно завважала, через стіл, що той, хто переслав, очевидно „пяний осел”.
Амалія Іванівна, котра також предчувала щось недобре, а разом з тим обиджена до глубини душі гордістю Катерини Іванівни, щоби відвести неприємне настроєння товариства в другий бік і також щоб підняти себе в загальній думці, почала відразу, ні сіло ні пало розказувати, що якийсь знако-
