її непорочність зі мною, тому що в тім — вся її воля, усе її право. Розуміється, якби вона мені сама сказала: „Я хочу тебе мати”, то я би уважав собі те за найбільшу удачу, бо дівчина мені дуже подобається; однакож тепер, тепер по крайній мірі, вже навірно ніхто і ніколи не обходився з нею більше чемно і чесно ніж я, з більшою уважливістю для її достоїнства… я дожидаю і надіюсь — і тілько!
— А ви ось подаруйте їй радше що небудь. Я заложуся, що про отсе ви і не подумали.
— І нічого та нічого ви таки не розумієте, я вам вже сказав. Воно, правда, таке її положення, тільки — тут инше питання, зовсім инше! Ви попросту нею погорджуєте. Видячи факт, котрий несправедливо уважаєте гідним погорди, ви вже відмовляєте людській душі право до гуманного на неї погляду. Ви ще не знаєте, яка се натура! Мені тільки дуже досадно, що вона в послідні часи якось зовсім перестала читати і вже не бере у мене більше книжок. А передше брала. Жаль також, що при всій своїй енерґії і порішенню протестувати, — що вона вже раз доказала, — у неї заєдно ще начеб за мало самостійности, так сказати, независимости, мало неґації, щоби відірватись цілковито від инших упереджень і… глупостей. Все-ж таки вона знаменито розуміє деякі питання. Вона славно, приміром, зрозуміла питання про ціловання рук, то є, що мущина обиджає женщину нерівністю, коли цілує її руку… Се питання було у нас обговорюване і я зараз таки їй все розповів. Про стоваришення робітників у Франції вона також слухала уважно. Тепер я обясняю їй питання вільного входу в кімнату в будучій суспільности.
— Се ще що таке?
— Обговорене було останніми часами питання: чи має право член комуни входити до другого члена в кімнату, до мущини або женщини, в кожду пору… ну і рішено, що має…
— Ну, а як той, або тая заняті в тую хвилю доконечними потребами, хе-хе!
Андрій Семенович навіть розсердився.
— А ви лиш заєдно про те! Вам би лиш заєдно про таке та про такі прокляті потреби! — закричав він з ненавистю. — Тьфу, як мене се гнівить і досадно мені, що ви-
