Сторінка:Федір Достоєвський. Вина і кара. (1927-28).djvu/361

Цю сторінку схвалено

зував її, цілком безкорисно, стараючись викликати в ній протест… Мені тільки протест і був потрібний, та і сама по собі Зофія Семенівна вже не могла оставатись тут в отсій хаті!

— В комуну, чи як ви її зазивали?

— Ви лиш смієтесь та ще вельми неудачно, позвольте собі се сказати. Ви нічого не розумієте! В комуні таких роль нема. Комуна і устроюєсь на те, щоб таких роль не було. В комуні отся роля змінить усе своє теперішне єство. І що тут глупе, се там стане розумне, що тут, при теперішних обставинах неприродне, се там стане як найприроднійше. Усе зависить від того, в якій обстанові і в якім окруженню чоловік. Усе іде від окруження, а сам чоловік є ніщо. А з Зофією Семенівною я в згоді і тепер, чого доказом, що ніколи вона не уважала мене своїм ворогом і обидителем. Так! Я намовляю її тепер до комуни, та тільки на зовсім, зовсім инших основах! Що се вам смішне? Ми хочемо завести свою комуну, окрему, та тілько на більше широких основах як давнійше. Ми пішли дальше в своїх переконаннях. Ми більше заперечуємо і відкидаємо! Колиб встав з гробу Добролюбов, я би з ним потягався. А вже Білінського заткнув би за пояс! А поки що я тільки обучую, розвиваю Зофію Семенівну. Се прекрасна, прекрасна натура!

— Ну, а прекрасною, розуміється, натурою і хіснуєтесь, а? Хе-хе!

— Ні, ні! О ні! Противно!

— Ну, аж і противно! Хе-хе-хе! От і сказав!

— Та вірте-ж бо! Та задля яких причин я став би скривати перед вами, скажіть, будьте ласкаві. Противно, мені аж самому се чудно: зі мною вона якась така вимушена, якось боязливо неприступна і стидлива!

— І ви, та що і казати? розвиваєте… хе-хе! Доказуєте їй, що всі ті стидливости пусте?… недоріцтво?…

— Зовсім ні! Зовсім ні! О, як ви грубо, як навіть глупо — простіть мене — розумієте слово: розвиття! І нічого, як видно, ви не розумієте! О Боже, які ви… неготові! Ми побиваємось за свободою женщини, а у вас одно на думці… Поминаючи цілком питання про непорочність і про женську стидливість, як річи самі по собі цілком безхосенні і навіть належачі до упередження, я вповні, вповні допускаю