Сторінка:Федір Достоєвський. Вина і кара. (1927-28).djvu/359

Цю сторінку схвалено

з собою насилля… З засади. Бо се вже майже деспотизм. Що-ж мені було робити: так і стояти перед нею? Я її тільки відтрутив.

— Хе-хе-хе! — не переставав сміятись злобно Лужин.

— Се ви длятого зачіпаєте, що самі розсерджені і лютитесь… А се пусте і цілком, цілком не дотичить жіночого питання. Ви не так понимаєте; я навіть думав, що коли вже принято, що женщина рівна мущині у всім, навіть в силі (як деякі вже твердять), то значить, тут повинна бути рівність. Очевидно, я порішив опісля, що такого питання в сущности бути не повинно, тому що бити не годиться, і що случаї бійки в будучій суспільности неможливі… і що дивовижно було би, нічого казати, шукати рівности в бійці. Я не такий дурний… хоч бійка, правда, ще лучається… А таки з часом не буде, а тепер ось ще лучається… тьфу! до ката! З вами запутаєшся! Я не длятого не піду на поминки, що лучилась тая неприємність. Я по просту з засади не піду, щоби не брати участи в глупім забобоні поминок, ось що! Та втім можна би піти так тільки, щоб посміятись… Лиш жаль, що попів не буде. А то би нехибно пішов.

— Та хіба! Сісти за чужу хліб-сіль, і таки зараз наплювати на неї, рівно-ж і на тих, що вас запросили. Не так же?

— Цілком не наплювати, а протестувати. Я маю хосенну ціль. Я можу посередно помагати поступови, пропаґанді. Кождий чоловік обовязаний дбати про поступ і робити пропаґанду, і може бути чим різче, тим ліпше. Я можу кинути ідею, зерно… З сего зерна виросте факт. Чим я їх обиджаю? Зразу обидяться, а опісля самі побачать, що я їм хосен приніс. Ось у нас докоряли було Теребіївній (тій, що тепер в комуні), що коли втікла від родини і… віддалася, та написала матері й батькови, що не хоче жити посеред упереджень і вступає в горожанське подружжа, і що мов би то се було надто по грубіянськи, з батьками, мовляв, і що мож було би їх пощадити, написати мягче. По мойому все те неправда, і цілком не треба мягче, противно, противно, тут ось і протестувати. От Варонциха сім літ з мужом прожила, двоє дітей покинула і рівночасно відрізала мужеви в листі: „Я прийшла до переконання, що з вами не можу бути щаслива. Ніколи не прощу вам, що ви мене обманювали, укривши переді мною, що істнує инший устрій суспільности, кому-