до него по приїзді до Петербурга не тілько з одної надмірної економії, хоч се і було таки головною причиною, а була тут і друга причина.
Ще на провінції чув він про Андрія Семеновича, свойого давного вихованка, що він оден з найпередовійших молодих поступовців і таки аж грає видну ролю в деяких цікавих і сказочних кружках. Се поразило Петра Петровича. Отсі то могучі, всевідущі, всіми погорджуючі і всіх на прилюдну зневагу виставляючі кружки вже давно наповняли Петра Петровича якимсь особлившим страхом, хоч впрочім цілком неозначеним. Вже розуміється, сам він, та ще на провінції, не міг ні про що таке виробити собі хоч приближно ясного поняття. Чув він, як і всі, що істнують, а особливо в Петербурзі, якісь там поступовці, нігілісти, осудителі і тому подібне, але так само як многі инші побільшав і викривляв він змисл і значіння назв аж до беззмислу. Більше всего боявся він, та навіть аж від кількох років, осуду, і се було головною причиною його постійного, надмірного несупокою, коли маячив про перенесення своєї діяльности до Петербурга. В сій справі він був, як то говориться, заполошений, як бувають деколи заполошені маленькі діти.
Кілька літ тому назад, на провінції, коли що лиш починав свою карієру, він стрітив два случаї жорстоко „осуджених” ґубернських, доволі видних осіб, за котрих він досі чіпався і котрі були його покровителями. Оден случай скінчився для осудженої особи якось особливо скандально, а другий о волос лише не скінчився навіть і дуже погано. От і причина, длячого Петро Петрович постановив, по приїзді в Петербург безпроволочно розвідати, в чім діло, і коли буде треба, то на всякий припадок забігти вперед і придбати собі ласку у „молодих поколінь наших”. В сій справі надіявся він на Андрія Семеновича, і при навіщенню, прикладом, Раскольнікова, вже научився сяк-так заокругляти підслухані, звісні фрази.
Очевидно, він скоренько успів доглянути в Андрію Семеновичу вельми мізерненького і звичайненького чоловіка. Однакож се ні трохи не розчарувало Петра Петровича і не додало йому смілости. Колиб навіть він переконався, що і всі поступовці такі самі дурачки, то і тоді не притих би його неспокій. Властиво, до всіх тих правд, думок, систем (з котрими Андрій Семенович так на него і накинувся), йому нія-
