редше, мов би уникаючи стрітитись очима з своїм гостем. — Я, знаєте, чоловік нежонатий, не світський і незвісний і до того вже чоловік закінчений, закочанілий, добродію, в стовп пішов, і… і… і чи завважали ви, Родіоне Романовичу, що у нас, то є у нас в Росії, пане, і більше всего в наших петербурських кружках, наколи два розумні люде, не надто ще між собою знакомі, але котрі так сказати, взаїмно себе поважають, ось як ми тепер з вами, добродію, зійдуться разом, то цілої пів години ніяк не можуть найти предмету для розмови, — деревеніють оден перед другим, сидять і взаїмно конфузяться. А всім є предмет до розмови, у дам, приміром… у світських, приміром, людей висшого тону, завсігди є предмет до розмови, c'est de rigueur, а середньої верстви люде, як ми — всі склонні до конфузії і неговіркі… Думаючі, значить. Відки се, батюшка, походить? Суспільних інтересів нема у нас, чи може чесні ми вже надто і оден одного обманювати не хочемо, не знаю, пане. А? Як ви думаєте? Та шапку ось відложіть на бік, начеб відходити зараз збираєтесь, справді не мило глядіти… Я противно так радий, добродію…
Раскольніков положив шапку, не перестаючи мовчати і поважно, нахмурено вслухуватись в пусту і недоладну балаканину Порфіра.
— Та що він, в самім ділі хоче відвернути могу увагу глупим своїм базіканням?
— Кавою вас не гощу, не місце, добродію, але мінуток пять чому-ж не посидіти з приятелем, для розривки, — не умовкаючи торочив Порфір, — і знаєте, пане, всі ті службові повинности… та ви, батюшка, не обиджайтесь, що я ось так заєдно ходжу взад та вперед; звиніть, батюшка, обидити вас вже надто боюся, а рух мені таки конечний. Раз-враз сиджу і вже так рад походити хочби мінут пять… гемороїди, добродію… заєдно ґімнастикою збираюсь лічити; там, говорять, статські, дійствительні статські, а навіть тайні совітники охотно через мотузок скачуть, добродію; ось воно як: наука, бачите, в нашім століттю, пане,… А що дотикається отсих тутешніх обовязків, слідств і всеї тої формалістики… ось ви, батюшка, що лиш зволили згадати самі про слідства… так, знаєте, дійсно, батюшка, Родіоне Романовичу, сі слідства иншим разом самого суддю більше ніж підсудного з толку збивають. Про се ви, батюшка, з повною
