Він отже зараз приступив просто до річи, встав з місця і взяв шапку:
— Порфіре Петровичу, почав він рішучо, але з доволі сильним роздразненням. — Ви вчера заявили бажання, щоби я до вас зайшов для якихсь допросів (він поклав особливший натиск на слово допросів). Я зайшов до вас, і коли вам чого треба, то питайте, а ні, то позвольте вже мені відійти. Я не маю часу, у мене діло… Мені треба бути на похоронах того самого роздоптаного кіньми чиновника, про котрого ви… також знаєте… — додав він, зараз таки розсердившись за сей додаток, а потім ще гірше розсерсердившись. — Мені се все надоїло, добродію, чи чуєте, і давно вже… я почасти від сего і хорий був… одним словом, — майже викрикнув він, коли зміркував, що фраза про хоробу ще більше не на місци, — одним словом: будьте ласкаві або робити зі мною слідство, або пустити мене домів таки зараз… а коли робити слідство, то не инакше, як по формі, пане! Инакше не позволю; а длятого, поки що майтеся гаразд, бо нам тепер в двійку нічого робити.
— Господи! Та що ви се! Та яке там слідство, — закудкудакав нараз Порфір Петрович, відразу переміняючи і тон і вид і душком переставши сміятись, — та не непокійтесь прошу, — падькався він, то знову кидаючись на всі боки, то нараз забираючись усаджувати Раскольнікова, — адже ще час, адже ще час, добродію, і усе те байка! Я, противно, такий рад, що ви наконець до нас завитали. Я як гостя вас приймаю. А за сей проклятий сміх ви, батюшка, Родіоне Романовичу, мене звиніть… Родіоне Романовичу? Адже, так, здається, вас по батькови величають?… Нервовий я чоловік, бачите, розсмішили ви мене вже надто остротою вашої замітки; инший раз, справді, затрясусь як ґуміелястика, та так на пів години… Смішливий, бачите, чоловік. Задля комплєксії моєї навіть параліжу боюся. Та сідайте бо, що ви? Зробіть ласку, батюшка, а то подумаю, що ви розсердились…
Раскольніков мовчав, слухав і слідив, усе ще гнівно нахмурений. Однак він сів, все-ж таки не випустив з рук шапки.
— Я вам одну річ, батюшка, Родіоне Романовичу, скажу про себе, так сказати в обяснення характеристики, — говорив, пораючись по кімнаті, Порфір Петрович і, як пе-
