Сторінка:Федір Достоєвський. Вина і кара. (1927-28).djvu/324

Цю сторінку схвалено

— Знаю і скажу… Тобі, одній тобі! Я тебе вибрав. Я не прощення прийду просити до тебе, а просто скажу. Я давно тебе вибрав, щоб се сказати тобі, ще тоді, коли батько твій про тебе говорив і коли Лизавета була жива, я отсе подумав. Пращай. Руки не давай. Завтра!

Він вийшов. Зоня дивилася на него, як на помішаного, але вона і сама була мов божевільна і чула се. Голова в неї крутилась.

— Господи! Як він знає, хто убив Лизавету? Що значили отсі слова! Страшне!

Все-ж таки рівночасно думка не приходила їй в голову. Куди! Куди!…

— О, він мусить бути страшенно нещасливий!… Він кинув матір і сестру. Длячого? Що було? І що у него в замірах? Що се він їй говорив? Він її поцілував ногу і говорив… говорив (так, він ясно се сказав), що без неї вже жити не може… О, Господи!

В лихорадці і в маяченню провела цілу ніч Зоня. Вона зривалась часто, плакала, руки ломила, або забувалась знову горячковим сном і їй снилась Полечка, Катерина Іванівна, Лизавета, читання Євагелії і він… він, з його блідим лицем і з палаючими очима… Він цілує їй ноги, плаче… О, Господи!

За дверми з правого боку, за тими самими дверми, котрі відділювали кватиру Зоні від кватири Ґертруди Карлівни Ресліхової, була кімната середня, давно вже пуста, що приналежала до кватири пані Ресліхової і віднаймалась нею другим, про що і оповіщали карточки на воротах і наклеєні листки паперу на склах вікон, що виходили на канал.

Зоня здавна привикла уважати отсю кімнату незанятою. А мимо того, цілий сей час, біля дверий в пустій кімнаті перестояв добродій Свидригайлов і притаївшись підслухував. Коли Раскольніков вийшов, він постояв, подумав, пішов на пальцях в свою кімнату, котра припирала до пустої кімнати, взяв крісло і нечутно переніс його під самі двері, що вели в кімнату Зоні. Розмова показалась йому цікавою і значучою, і вельми, вельми йому сподобалассь, — так сподобалась, що він крісло переніс, щоб на будуче, хоч завтра прикладом, не попасти знову в неприємність перестояти цілу годину на ногах, а уладитись вигіднійше, щоб вже в кождім відношенню мати повне вдоволення.