Сторінка:Федір Достоєвський. Вина і кара. (1927-28).djvu/302

Цю сторінку схвалено

незвичайно богато зазнала горя і вповні перед ним никнула, таку, котра ціле життя уважала би його — спасенням своїм, таяла перед ним, підчинялась, дивувалась йому, і тільки йому одному. Скілько сцен, скілько солодких епізодів вимаячив він в уяві на отсю ласу і чудову тему, відпочиваючи в тишині від діл!

І ось мрія тількох літ майже вже осущалась. Краса і образовання Евдокії Романівни поразили його, безпомічне положення її заманило його до живого. Тут найшлось навіть трохи більше від того, про що він маячив: найшлась дівчина горда, характерна, честнотлива, вихованням і розвиттям висша від него (він чув се), і така ось людина буде по невольничому вдячною йому усе життя за його подвиг і обожаючо умалиться перед ним, і він буде безгранично і вповні панувати!…

Як нарочно, недавно перед тим, по довгих роздумуваннях і дожиданнях, він рішив наконець остаточно перемінити карієру і вступити в більше просторий круг діяльности, а з тим заразом, мало-помалу, перейти і в більше знатне товариство, про котре він давно вже з солодкою роскошею передумував… Одним словом, він рішився попробувати Петербурга.

Він знав, що женщинами можна „дуже і дуже” много виграти. Понада гарної, чесної і образованої жінки могла в дивний спосіб скоротити йому дорогу, притягнути до него, окрити його блеском… і ось, все провалилось! Сей теперішний, напрасний, поганий розрив, поділав на него, як удар грому. Се був якийсь недорічний жарт, бездумність! Він лиш трохи, цяточку осмілився; він навіть не успів і висказатись! Він попросту пожартував, унісся, а скінчилось так важко! Наконець, адже, він вже навіть любив по свойому Дуню, він вже володів над нею в мріях своїх — і нараз!… Ні! Завтра ще, таки завтра усе те треба назад відновити, затерти, поправити, а головне — упокорити сего зухвалого молокососа, що був всего причиною. Немило, відражаючо пригадувався йому, також якось мимохіть, Разумихін… однак він скоро з сего боку успокоївся: „Ще би і такого-ось ставити з ним рядом!” Але кого він в самім ділі направду боявся, — так се Свидригайлова… Одним словом, дожидало його не мало клопотів.

—       —       —       —       —       —       —       —       —       —       —       —       —       —       —       —       —       —       —       —       —       —       —       —       —       —       —       —       —       —       —       —       —       —       —       —       —       —       —       —       —       —       —       —       —       —