Сторінка:Федір Достоєвський. Вина і кара. (1927-28).djvu/290

Цю сторінку схвалено

— Ех, Родю! Розстроїли тебе знову!… Та що він говорив, з чим приходив?

Раскольніков не відповів, Разумихін подумав з мінуту.

— Ну, слухай же моє справоздання, — почав він. — Я до тебе заходив, ти спав… потім обідали, а опісля я пішов до Порфіра. Заметов заєдно у него. Я було хотів почати і нічого не вийшло. Якось так не міг заговорити як слід. Вони начеб не понимали і поняти не могли, все-ж таки цілком не мішаються. Затягнув я Порфіра до вікна і став говорити, але знову чогось не так вийшло: він глядить в бік і я гляджу в бік. Я наконець підніс до його носа кулак і сказав, що розторощу його, по родинному. Він лиш поглядів на мене. Я плюнув і забрався, от і все. Дуже по дурному. З Заметовом я ні слова. Тілько, бачив: я думав, що зіпсував справу, а мені, коли сходив зі сходів, гадка одна прийшла, так і осінило мене: задлячого ми з тобою непокоїмось? Та якби тобі небезпеченьство грозило, або там щонебудь, ну, то що инше. А тепер же що! Адже ти з тим не маєш нічого спільного, нам наплювати на них; ми над ними насміємось і я би на твоїм місци їх ще в дурні пошивати став. Адже як їм опісля се стидно буде! Плюнь; відтак і потурбувати буде мож, а тепер сміймося!

— Правда що так! — відповів Раскольніков. — „Але що се ти завтра скажеш?” — подумав він про себе. Дивне диво, до сеї пори ще ні разу не приходило йому в голову: „що подумає Разумихін, коли довідається?”

Подумавши се, Раскольніков уважно подивився на него. Теперішним же справозданням Разумихіна про навішення Порфіра він вельми небогато був зацікавлений: так богато убуло з тої пори і причинилось!…

На коритари вони стрінулись з Лужином; він явився точно в осьмій годині і глядів за числом, так що всі три увійшли враз, все-ж таки не споглядаючи оден на одного і не кланяючись. Молоді люде пішли вперед, а Петро Петрович для приличности загаївся трохи в передпокою, знимаючи пальто. Пульхерія Александрівна таки зараз вийшла стрітити його на порозі. Дуня виталася з братом.

Петро Петрович увійшов і доволі ввічливо, хоч і з подвоєною повагою відкланявся дамам. В цілости виглядав він так, як колиб трохи змішався і ще не прийшов до себе. Пульхерія Александрівна, що також начеб змішалась, по-