— А! — закричала вона в крайній скажености. — Вернувся! Колоднику! Покиде людськости!… А де гроші? Що в тебе в кишени, показуй? І одіння не те! Де твоє одіння? де гроші? говори!…
І вона кинулась його обшукувати. Мармеладов зараз послушно і покірно розвів руки в оба боки, щоб тим облегчити перетрясення кишень. Грошей не було ні копійки.
— Де-ж гроші? — кричала вона. — О, Господи, невже-ж він все пропив! Адже дванайцять цілкових в куфрі оставалось!… — і нараз, в приступі божевілля, вона схопила його за чуприну і потягнула в кімнату.
Мармеладов сам облегчав їй роботу, покірно повзаючи за нею на колінах.
— І се для мене роскіш! І се мене не болить а роскіш для ме-не, ла-ска-вий до-бро-ді-ю, — голосив він, теліпаний за волосся і раз навіть гримнувши чолом о поміст.
Хлопчик, що спав на долівці, прокинувся і заплакав. Той другий у кутку не видержав, затрясся, закричав і кинувся до сестри в страшеннім переляку, трохи не в судорогах. Старша дівчина дрожала крізь сон мов листок.
— Пропив! все, все пропив! — кричала в розпуці бідна женщина, — і одіння не те. Голодні, голодні! (і заломуючи руки, вона вказувала на дітей). О, прокляте життя! А вам, вам не сором, — нараз накинулась вона на Раскольнікова, — з шинку! Ти з ним пив? Ти також з ним пив! За двері!
Молодий чоловік поспішив вийти, не кажучи ні слова. В добавку ще внутрішні двері отворились на остіж і з-за них виглянуло кілька цікавих. Витягались насмішливі, веселі голови з папіросками, з люльками, в домашних шапочках. Видно було людей в шляфроках і зовсім роздягнених в літних до неприличности костюмах, деякі з картами в руках. Особливо весело сміялись вони, коли Мармеладов, сіпаний за волосся, впевняв ревучи, що се для него роскіш. Почали навіть входити в кімнату, почувся наконець зловіщий писк: се продиралась вперед сама Амалія Ліппевексель, щоб зробити лад по свойому і по сотний раз настрашити бідну женщину глумливим приказом таки зараз очистити кватиру.
Відходячи, Раскольніков встиг всунути, руку в кишеню, зачер скілько попалось мідних грошей, що їх дістав з розміняного в шинку рубля, і незамітно положив на вікно. Потім, вже на сходах, він роздумав ся і хотів було вернутись.
