Сторінка:Федір Достоєвський. Вина і кара. (1927-28).djvu/280

Цю сторінку схвалено

канцеляристів і всяких можливих семинаристів! Справді, я многого тут передше не бачив, літ вісім тому назад, коли тут товкся… На одну лиш анатомію тепер і надіюсь, єй-Богу!

— На яку анатомію?

— А що дотикається отсих клюбів, або хоч би ще і поступу, — ну, се нехай вже без нас буде, — тягнув він дальше, не завважавши знову питання. — Та і охота-ж шулєром бути.

— То ви буди і шулєром?

— Як же без сего? Ціла компанія нас була, найприличнійша, літ вісім тому назад; проводили час; і всі, знаєте, люде з манєрами, поети були, капіталісти були. Та і загалом у нас, в російській суспільности, найліпші манери у тих, що биті бували, — чи завважали ви се? Се, бачите, я на селі тепер опустився. А все таки посадили було мене тоді в тюрму за довги, ніжинський оден панок. Тут і підвернулась Марта Петрівна, поторгувалась, і викупила мене за трийцять тисяч сребренників. (Всего я 70,000 був винен). Получились ми з нею законним вінчанням, і вивезла вона мене зараз таки до себе, на село, мов який скарб. Адже вона старша від мене пятьма роками. Дуже любила. Сім літ з села не виїзджав. І, уважайте, ціле своє життя документ проти мене, на чуже імя, за отсих трийцять тисяч держала, так, що задумай я в чім небудь зворохобитись, — таки зараз би в діру! І зробила би. У женщин, бачите, усе те разом ходить!

— А колиб не документ, накивали-б пятами?

— Не знаю, як вам сказати. Мене сей документ майже не стісняв. Нікуди мені не хотілось, а за границю Марта Петрівна і сама мене разів два кликала, видячи, що я скучав. Та що! За границю я передше їздив, і завсігди мені там душно бувало. Не те щоб… а ось починає дніти, залив Неаполітанський, море, глядиш, і якось сумно. Найнезноснійше, що таки справді чогось тужиш. Ні, на родині ліпше: тут, по крайній мірі за все других винуєш, а себе оправдуєш. Я би тепер може-бути в експедицію на північний бігун поїхав, бо моє вино кисле і пити мені обридло, а кромі вина нічого більше не остається… пробував. А що, говорять, Берґ в неділю в Юсупівськім саді, на величезнім бальоні полетить, сопутників за звісну плату призиває, чи правда?

— Що-ж, ви полетіли би?