Сторінка:Федір Достоєвський. Вина і кара. (1927-28).djvu/27

Цю сторінку схвалено

чи голову і звертаючись до Раскольнікова: — проведіть мене… Дім Козеля, на подвірю. Пора… До Катерини Іванівни…

Раскольнікову давно вже хотілось вийти, а помочи йому він і сам думав. Мармеладов показався о много слабшим в ногах, чим в словах, і кріпко оперся на молодого чоловіка. Іти було яких двіста-триста кроків.

Занепокоєння і страх чим раз більше і більше обгортали пяницю в міру того, як наближався до дому.

— Я не Катерини Іванівни тепер боюся, — воркотів він в зворушенню, — і не того, що вона мені волосся скубти стане. Що волосся!… дурниця волосся! Я вам се скажу! Воно навіть і ліпше, коли скубти-ме, а я не сего боюся… Я… очей її боюся… так… очей… Червоних знаків на лицях також боюся… Чи бачив ти, як в тій слабости дихають… при зворушенню? Плачу дітей рівнож боюся… Бо коли Зоня не накормила, то… вже не знаю що! не знаю! А бійки не боюся… Знай, добродію, що такі удари мене не тільки не болять, але ще мені приємні… Без них я і сам обійтися не можу. Воно ліпше. Нехай побє, душу заспокоїть… Воно ліпше… А ось і дім. Козеля дім. Слюсаря, Німця, богатого… веди!

Вони увійшли з подвіря на сходи і вибрались на четвертий поверх. Сходи чим дальше, тим становились темнійші. Була вже майже одинайцята година, і хотяй в сю пору в Петербурзі нема справдішньої ночі, то на горі було таки дуже темно.

Малі, закоптілі двері при кінци сходів, на самім верху, були відчинені. Недогарок освітлював крайно бідну кімнату, кроків десять задовгу; цілу її було видно з сіней. Все було розкинене і в неладі, особливо ріжні діточі лахи. Перед задним кутом була протягнута дірава плахта. За нею правдоподібно поміщалось ліжко. В самій же кімнаті було всего лиш два крісла і цератова, дуже обідрана софа, перед котрою стояв старий кухонний сосновий стіл, немальований і нічим непокритий. На краю стола стояв дотліваючий лоєвий недогарок в зелізнім підсвічнику.

Виходило, що Мармеладов поміщався в осібній кімнаті, а не в кутику, та кімната його була перехідна. Двері в дальші житла, чи радше клітки, на котрі поділена була кватира Амалії Ліппевексель, були відхилені. Там було шумно і крик-