Раскольніков остався на місци і довго глядів вслід за ним. Він бачив як той, перейшовши вже кроків з пятьдесять, обернувся і подивився на него, що стояв завсігди ще неподвижно на тім самім місци. Добачити виразно було годі, але Раскольнікову здавалось, що той і сим разом усміхнувся своєю холодно-ненависною і торжествуючою усмішкою.
Повільним, охлялим кроком, з дрожачими колінами і мов би страшно ззябши, вернувся Раскольніков назад і увійшов в свою комірку. Він зняв і положив шапку на стіл, і яких десять мінут стояв біля стола неподвижно. Відтак в обезсиленню ляг на диван і постогнуючи потрохи з болю, протягнувся на нім; очі його були зажмурені. Так перележав він з пів години.
Він про ніщо не думав. Правда, були якісь думки або обривки думок, якісь образи без порядку і звязи, — лиця людей, що бачив їх ще в дитиньстві, або стрів їх де-небудь оден тільки раз, про котрих він ніколи і не нагадав; звіниця В…ї церкви; білярд в одній гостинниці і якийсь офіцер коло білярду. Запах цигар в якімсь простім тютюновім маґазині, шинок, чорні сходи, зовсім темні, цілі залиті помиями і засипані яєчними шкаралупами, а звідкись-там долітає недільний гук дзвонів… Предмети змінялись і крутились як вихор. Декотрі йому навіть подобались і він чіплявся їх, але вони погасали, і загалом щось душило його в середині, хоч не надто. Иноді навіть чувся він незле… Легка дрощ не переходила і се також було майже приємно відчувати.
Він почув поспішні кроки Разумихіна і голос його, зажмурив очі і вчинився сплячим. Разумихін отворив двері і якийсь час стояв на порозі, начеб роздумуючи. Відтак тихо вступив в кімнату і осторожно підійшов до дивана. Почувся шепіт Настки:
— Не займай; нехай виспиться; опісля попоїсть.
— Нехай, — відповів Разумихін.
Обоє осторожно вийшли і примкнули двері. Минуло ще з пів години. Раскольніков отворив очі і кинувся знову горілиць, заложивши руки за голову…
— Хто він? Хто отсей чоловік, що вийшов з під землі? Де був він і що бачив? Він бачив все, се певне. Де-ж він тоді стояв і звідки глядів? Длячого він що лиш тепер виходить з під помосту? І як міг він бачити, — або се можливе?… Гм… — продовжав Раскольніков, холодніючи і
