в службі і платню побирає і до його превосходительства заходив і його превосходительство сам вийшов, всім ждати приказав, а Семена Захарича по-при всіх за руку в кабінет провів”. Чуєте, чуєте? „Я, бач, говорить, Семене Захаричу, памятаю ваші заслуги і хотяй ви і придержувались сеї легкодушної слабости, однак коли ви вже тепер обіцюєте поправитись, а без вас у нас завівся непорядок (чуєте, чуєте!), то я спускаюсь, говорить, на ваше чесне слово”, словом усе те вона взяла та й видумала, скажу вам, і не те, щоб з легкодушности, або для одної хвальби, добродію! Ні, пане, сама всему вірить, власними видумками сама себе втішає, єй-Богу так! І я не осуджую; ні, сего я не осуджую!…
— Коли же перед тижнем я першу платню мою — двайцять три рублі, сорок копійок — повну приніс, красавчиком мене назвала: „Красавчик, говорить, ти такий!” І на самоті, чи розумієте? Ну бідна-ж, здається, отся моя краса, та і який то з мене муж? Ні, ущипнула в лице: „красавчик ти такий!” говорить.
Мармеладов зупинився, хотів було усміхнутись, але нараз підбородок його задрожав. Він всеж таки здержався. Отсей шинок, запущений вигляд, пять ночей на чайках з сіном і фляшка, а разом з тим тая хороблива любов до жінки і родини, збивали його товариша з толку. Раскольніков слухав уважно, але з прикрим чувством. Йому було досадно, що зайшов сюди.
— Ласкавий добродію, ласкавий добродію! — покликнув Мармеладов, поправившись, — о, паночку ви мій, вам, бути може, все отсе в сміх, як і другим, і тілько непокою я вас глупістю всіх тих нікчемних подробиць домашнього життя мого, ну, а мені не в сміх. Бо я усе те можу відчувати… І увесь сей райський день мого життя і увесь сей вечер я і сам в летючих мріях провів: і ось як усе те я уладжу і діточок зодягну і їй спочинок дам і доньку мою, одиначку, від сорому на нідро родини назад поверну… І неодно, неодно!… Аджеж-ж се дозволене, добродію. Ну, паночку ви мій (Мармеладов нараз немов би здрігнувся, підняв голову і уважно подивився на свого сусіда), ну, добродію, а на другий таки день, після всіх отсих мрій (а діялось се рівно перед пятьма добами) під вечір, я хитрим обманом, наче злодій в ночі, вкрав у Катерини Іванівни від куфра її ключ, виймив що осталось з принесеної платні, — скілько всего не памятаю,
