того, щоб дотепу в него не було, а дослівно часу у него на такі марні річи не стає. Не дочуває, що говорять. Ніколи не інтересується тим, чим всі в дану годину інтересуються. Незмірно високо себе цінить, і, здається, не без деякого права на те. Але се байка!… Мені здається, ваш приїзд буде мати на него найблагодатнійший вплив.
— Ах, дай се Господи! — скрикнула Пульхерія Александрівна, змучена судом Разумихіна про її Родя.
Вкінци Разумихін глянув сміливійше на Евдокію Романівну. Він часто зиркав на неї при розмові, однак несміло, на одну тілько секунду, і зараз відводив очі.
Евдокія Романівна то сідала, де стояла і уважно прислухувалась, то вставала знову і починала ходити після свого звичаю з кута в кут, схрестивши руки, стиснувши губи, зрідка вставляючи своє питання, не перериваючи ходу, задумуючись. Вона також мала звичай недочувати, що говорять. Одягнена вона була в якусь темненьку, з легкої матерії сукню, а на шиї був завязаний білий, прозрачний шаль.
По многих признаках Разумихін зараз завважав, що коло обох женщин до крайности убого. Будь Евдокія Романівна виряжена як королева, то, здається, він би її зовсім не боявся; тепер же, може як раз длятого, що вона так бідно одягнена, і що він стрів її в отсій поганій гостинниці, в серці його вселився страх, і він став боятись за кожде своє слово, за кождий вираз лиця, що було очевидно вельми немиле для чоловіка, котрий і без того себе не був певний.
— Ви богато сказали цікавого про характер брата і… сказали безпристрасно. Се гарно; я думала, ви засліплені в нім, — завважала Евдокія Романівна з усмішкою. — Здається, і се майже певне, що коло него повинна-б находитись женщина, — докинула вона в задумі.
— Я сего не говорив, та бути-може і в тім правда ваша, тілько…
— Що?
— Адже він нікого не любить; може і нікого не полюбить, — відрізав Разумихін.
— Хіба-ж він не спосібний полюбити?
— Та знаєте, Евдокіє Романівно, ви самі страх як подобаєте на вашого брата, навіть у всім! — вирвалось йому напрасно, для себе самого цілком несподівано, все-ж таки зараз нагадав він те, що перед хвилею сказав її про брата,
