Сторінка:Федір Достоєвський. Вина і кара. (1927-28).djvu/200

Цю сторінку схвалено

ли ясність духа, свіжість вражінь і чесне, чисте тепло серця до старости.

Скажемо мимоходом, що задержати усе те є одиноким средством не стратити краси своєї навіть в старости. Волосся її вже починало порошитись снігом і рідніти, маленькі, лучисті морщки вже давно появились довкола очий, ягоди запали і висхли з журби і горя, а все таки отсе лице було прекрасне. Се був портрет Дуньчиного лиця, тілько двайцять літ пізнійше, та кромі ще виразу нижньої губи, котра у неї не виставала наперед.

Пульхерія Александрівна була чувственна, хоч не солодкава, несміла і уступчива, та тільки до певної границі: вона в неоднім могла уступити, на неодно могла пристати, навіть і таке, що противилось її переконанню, все-ж таки завсігди була така точка чесности, правил і крайних переконань, поза котру ніякі обставини не могли приневолити її переступити.

Рівно в двайцять мінут по відході Разумихіна роздались два неголосні, але поспішні удари в двері; він вернувся.

— Не увійду, нема часу! — сказав він поквапно, коли отворили двері. — Спить на всі заставки, знаменито, спокійно, і дай Боже, щоб годин десять переспав. У него Настка; велів їй не виходити до мене. Тепер приведу Зосимова, він вам відрапортує, а відтак і ви до подушки; утомились, я бачу, до крайности…

І він пустився від них коритарем.

— Що за розсудливий і… щирий молодий чоловік! — сказала Пульхерія Александрівна.

— Здається, гарний чоловік! — з деяким жаром відповіла Евдокія Романівна, починаючи знову ходити взад і вперед по кімнаті.

За яку годину дались чути кроки на коритари і другий стук до дверий. Обі женщини дожидали, на сей раз вповні віруючи обітниці Разумихіна: і дійсно він успів привести Зосимова. Зосимов зараз таки згодився покинути бенкет і йти оглянути Раскольнікова, але до женщин пішов нерадо і з великим недовірям, не діймаючи віри пяному Разумихіну. Тілько його самолюбство було зараз успокоєне і навіть погласкане: він переконався, що його дійсно дожидали як оракула.

Він пересидів рівно десять мінут і вповні успів переконати і успокоїти Пульхерію Александрівну. Говорив він з не-