Сторінка:Федір Достоєвський. Вина і кара. (1927-28).djvu/186

Цю сторінку схвалено

отсего то вони і не знають — додав він гордо і самоувірено, і пішов, ледви волікучи за собою ноги, з мосту.

Гордість і певність себе росли в нім з кождою мінутою; вже в слідуючу мінуту ставав він не тим чоловіком, що був в попереджаючу. Але що-ж лучилось такого незвичайного, такого особлившого, що так перевернуло його? Та він і сам не знав; йому мов тому, що вхопиться за соломку, нараз привиділось, що і йому „можна жити, що є ще життя, що не умерло його життя разом із старою старухою”.

Бути може він надто поспішив з отсим заключенням, але він про те не думав.

— А раба ось Родіона попросив я таки помянути, — блиснуло нараз в його голові. — Ну та се… на всякий припадок! — додав він і сам таки зараз засміявся над своїм хлопячим дотепом. Він був в славнім розположенню духа.

Він легко відшукав Разумихіна; в домі Починкова нового комірника вже знали і двірник зараз показав йому дорогу. Вже з половини сходів можна було розпізнати шум і оживлений гамір великого збору. Двері на сходи були отворені на остіж; чулися крики і спори. Кімната Разумихіна була досить простора, а збір складався з яких пятнайцяти люда.

Раскольніков затримався в передпокою. За перегодкою дві служниці господині поралися коло двох великих самоварів, коло фляшок, тарілок і полумисків з пирогом і закусками, перенесеними з хозяйської кухні. Раскольніков післав за Разумихіном. Той прибіг в захваті. З першого погляду було знати, що він незвичайно богато випив, і хотяй Разумихін майже ніколи не міг напитися до пяна, все-ж таки на сей раз було по нім дещо знати.

— Слухай, — поспішив Раскольніков, — я прийшов тільки сказати, що ти заклад виграв і що дійсно ніхто не знає, що з ним може лучитись. Увійти же я не можу: я такий слабий, що зараз упаду. Длятого: як ся маєш? і бувай здоров! А завтра приходи до мене…

— Знаєш що, поведу я тебе домів! Вже коли ти сам кажеш, що слабий, то…

— А гості? Хто сей кучерявий, ось що тепер сюди заглянув?

— Отсей? А кат його знає! Дядьків знакомий, мабуть, а може і сам прийшов… З ними я лишу дядька; се дорогоцінний чоловік; жаль, що ти не можеш тепер познакоми-