з відтінком деякої побіди і висшости, і ледви не додавши: „молодий чоловіче”, — що є успіх, поступ, або як говорять у нас проґрес, хоч би в імя науки і економічної правди....
— Загальник!
— Ні не загальник, добродію! Коли мені, приміром, дотепер говорили „возлюби”, і я возлюбляв, то що з сего виходило? — твердив Петро Петрович, може бути з злишньою поспішністю. — Виходило те, що я дер кафтан на дві части, ділився з ближнім, і оба ми оставались наполовину голі, по нашій пословиці: „Пійдеш за кількома заяцями відразу, то ні одного не піймаєш”. А наука говорить: люби перед всіми самого себе, бо все на світі на особистім інтересі основане. Полюбиш самого себе, то і діла свої поладнаєш як слід, і кафтан твій останеться цілий. Економічна же правда додає, що чим більше в товаристві добре уладжених приватних діл, так сказати цілих кафтанів, тим більше для него твердих основ і тим ліпше устроюється в нім і спільне діло. Словом, дбаючи єдино і виключно про себе, я іменно тим самим дбаю і про всіх, і веду до того, щоби ближній достиг щось більше, як половну розідраного кафтана, і вже не від приватних, одиничних милостинь, а в наслідок загального добробуту. Думка проста, але на нещастя надто довго не приходила нікому до голови та була заслонена захватом і мріями, а здавалось би, не богато треба бистроти, щоб догадатись…
— Звиніть, я також не бистроумний, різько перебив Разумихін, — проте перестаньмо. Я справді і заговорив з цілею, однакож мені вся та балаканина, тішення себе, всі ті неумовкаючі, безнастанні загальники, і тії вічні „же” та „отже” до тої степени за три роки осточортіли, що їй-Богу паленію, коли і другі, не то що я, при мені заговорять. Ви, розуміється, спішили зарекомендуватись своїми поглядами, се річ дуже природна, і я не осуджую. Я знову хотів лиш довідатись тепер, хто ви такий, бо бачите, до публичної справи в послідні часи причіпилось стільки ріжних промишленників, і так вивернули усе, до чого не доторкнулись, в свою користь, що дійсно цілу справу заплюгавили. Ну, добродію, і доста!
— Ласкавий пане, — почав д. Лужин піднимаючись з надзвичайною повагою, — чи не хочете ви так безцеремонно висказати, що і я…
