Цілий рік жінці годив,
Цілий рік жінці годив…
Або нараз прокинувшись знову:
По Піддячій пійшов
Свою давну найшов…
Але ніхто не брав участи в його щастю; мовчазливий його товариш дивився на всі ті пориви навіть ворожо і недовірчиво. Був тут ще оден чоловік з виду похожий щось на відставного чиновника. Він сидів окремо, перед своєю склянкою, зрідка попиваючи і роззираючись довкола. Він був мабуть також в якімсь зворушенню.
Раскольніков не привик до товпи і, як вже сказано, уникав всякого товариства, особливо послідними часами. Але тепер його відразу щось потягнуло до людей. З ним чинилось щось якби нове, і разом з тим почув він якусь потребу людей. Він так зіхляв від цілого місяця сеї гризоти на самоті і мрачного роздразнення, що хоч одну хвилинку хотілось йому відітхнути в иншім світі, в якім би то не було, і мимо всеї грязи місця, він з вдоволенням найшовся тепер в шинку.
Господар шинку був в другій кімнаті, але часто входив в головну, спускаючись до неї відкись там по сходках, при чім більш всего визначались його приманливі черевики, з великими червоними відворотами. Він був в сорочці і в страшенно замарганій, чорній, атласовій камізольці, без хустки на шиї, а ціле його лице було начеб вимазане маслом, мов той зелізний замок.
За заставою, при напитках находився хлопець літ чотирнайцяти і був ще другий, молодший хлопчина, котрий подавав, коли чого зажадано. Перед напитками стояли квашені огірки, чорні сухарі і краяна на кусочки риба; все те воняло страх неприємно. Було так душно, що годі навіть було тут висидіти, і надто ще воздух був пересичений горівчаним запахом, так що видавалось, що від самого сего воздуху можна було за пять мінут стати пяним.
Бувають иноді стрічі, цілком навіть з незнакомими нам людьми, котрими ми починаємо заниматись з першого погляду якось так відразу, напрасно, скорше, заки промовимо слово. Якраз таке вражіння зробив на Раскольнікова той
