го зворушення. Чувство безконечної відрази, що починало душити і каламутити його серце ще тоді, як він лиш йшов до старухи, достигло тепер таких розмірів і так ярко вияснилось, що він не знав, куди дітись від переляку свого. Він ішов по хіднику мов той пяниця, не видячи прохожих і вдаряючись з ними, і опамятався що лиш в сусідній вулиці. Розглянувшись, він завважав, що стоїть біля шинку, до котрого вхід був з хідника по ступенях вниз, в підземелля. З дверий якраз в ту хвилю виходило двох пяних, котрі піддержуючись взаїмно та ругаючи, піднимались на вулицю.
Не надумуючись довго, Раскольніков таки зараз спустився в низ. Ніколи до сеї пори не заходив він до шинків, але тепер голова його крутилась, і надто ще пекуча спрага мучила його. Йому захотілось випити холодного пива, тим більше, що напрасну неміч свою він почасти відносив до того, що був голоден.
Він усадовився в темнім і грязнім кутику за липким столиком, попросив пива і з жадобою випив першу склянку. Таки зараз йому попустило і думки його проясніли.
— Все те пусте, — сказав він з надією, — і нічим тут було непокоїтись! Попросту фізичний розстрій! Будь яка там одна склянка пива, кусень сухаря — і ось, в млі ока кріпне ум, ясніє думка, тверднуть заміри! Тьфу! Яка се нікчемність те все!…
Але мимо сего згірдного осуду життя, він глядів вже весело, мов би напрасно освободився від якогось страшного тягару, і приязно окинув очима зібраних. Однакож навіть і в отсю хвилю він мрачно відчував, що увесь сей порив до ліпшого був також хоробливий.
В шинку на той час оставалось вже лиш мало народу. Кромі сих двох пяниць, що стрітились з ним на сходах, вслід за ними вийшла ще разом ціла шайка, чоловіків пять з одною дівкою і з гармонією. Після них стало тихо і просторо. Остались: оден підхмелений, але небогато, що сидів при пиві, з виду міщанин; товариш його, грубий, здоровенний хлопище, в сибірці і з сивою бородою, вельми нахлистаний, сей дрімав на лавці і зрідка, ні сіло, ні пало, мов би з просоня, починав пштикати пальцями, розставивши руки на боки, та підкидувати верхньою частею тіла, не встаючи з лавки, причім підспівував якусь нісенітницю, силуючись пригадати стихи в роді:
