Ти не знаєш ще? Тільки що перепровадився. До Лавізи з ним разів два навідались. Лавізу ти памятаеш, Лавізу Іванівну?
— Маячив я про що небудь в голос?
— Та вже-ж! Цілком не памятався.
— Про що-ж я маячив?
— Ну там! Про що маячив? Звісно про що маячать… Ну, брате, тепер, щоб часу не тратити, за діло!
Він встав з крісла і вхопив за шапку.
— Про що я маячив?
— Ех, то його приперло! Чи не за тайну яку боїшся? Не бійся: про ґрафині нічого не було сказано. А ось про булдоґа якогось, та про сережки, про ланцушки якісь там, про Крестівський остров, та ще про двірника якогось, про Никодима Томича і про Ілію Петровича, надзирателя помічника богато було говорено. Та крім того питомою вашою шкарпеткою вельми навіть заниматись були ласкаві, вельми! Жалібненько просили: подайте, змилуйтеся, шкарпетку, та й тілько. Заметов сам по всіх кутах твої шкарпетки вишукував і власними, вимитими в пахощах ручками, з перстенями, вам тую дрянь подавав. Що лиш тоді і успокоїлись і цілу добу в руках сю дрянь передержали: вирвати годі було. Мабуть і тепер денебудь у тебе під покривалом лежать. А то ще тороків на штани просив, та ще зі сльозами! Ми, очевидна, допитувались, які там ще тороки? Та нічого не мож було розібрати… Ну, паноньку, отже тепер до діла! Осьтут трийцять пять рублів; з них десять беру, а за дві години з них рахунок предложу. За той час дам знати і Зосимову, хоч і без того він повинен би давно тут бути, бо дванайцята година. А ви, Настусенько, частійше без мене навідуйтесь про пиття, або що там инше, чого зажадає… А Парани я і сам зараз що треба скажу. До побачення!
— Паранею називає! Ах, ти хитрий чорте! — промовила йому вслід Настка: відтак отворила двері і стала підслухувати, однакож не витерпіла і сама побігла вниз. Страх цікаво їй було довідатись, про що він говорить там з господинею: та і загалом видно було, що вона на смерть очарована Разумихіном.
Ледви тільки зачинились за нею двері, хорий скинув з себе покривало і мов скажений зірвався з постелі. З пекучою, судорожною нетерпеливістю дожидав він, поки вони
