— Гей, ти! де ти живеш?
Відповіди не було.
— Ну, так чорррт з тобою!…
Але Раскольніков вже виходив на вулицю. На Николаївськім мості йому прийшлося ще раз цілком опамятатись, наслідком одної вельми неприємної для него пригоди. Його туго потягнув кнутом по хребті візник одної коляски за те, що він ось-ось ледви не попався під коні, хоч візник разів три або чотири кричав до него. Удар кнута так розізлив його, що він відскочивши до поруча (не знати чому він ішов самою серединою мосту, куди їздять, а не ходять), злобно заскреготав зубами. Довкола, розуміється, роздався сміх.
— Так йому і треба!
— Ледащо якесь!
— Ну вже-ж, удасть пяного, та нароком і лізе під колеса; а ти за него відповідай.
— Тим промишляють, добродію, тим промишляють…
Але в ту хвилину, як він стояв біля поруча і все ще бездумно і злобно глядів вслід за відїзджаючою коляскою, потираючи спину, нараз він почув, що хтось там пхає йому в руку гроші. Він поглянув. Старенька купчиха з завязаною головою і в козлових черевичках, а з нею дівчина в капелюшику і з зеленою парасолькою, навірно донька.
— Прийми, батюшка, ради Христа.
Він взяв і вони перейшли мимо. Гріш двогривенний. Після одежі і з виду вони дуже легко могли приняти його за убогого, за справдішного вуличного жебрака, а дарунок цілого двогривенника завдячував він напевно ударови кнута, котрий їх розжалобив.
Він взяв і вони перейшли мимо. Гріш двогривенник. Пісять і обернувся лицем до Неви, в сторону царської палати. Небо було без найменшої хмарки а вода майже синя, що на Неві так рідко буває. Баня соборної церкви, котра ні з якого місця не обрисовуєсь краще, як коли дивитись на неї відси, з моста, на двайцять кроків від часовні, так і сіяє, і крізь чистий воздух можна було виразно розріжнити навіть кожду її прикрасу. Біль від кнута притих і Раскольніков забув про удар; одна неспокійна і не цілком ясна думка занимала його тепер виключно.
Він стояв і глядів в даль довго і уважно; се місце було йому особливо знакоме. Коли він ходив на університет, то
