сміявсь — — пішла до Черемошу глїбокого, та вже не вернулась. — До тижня і стару поховали. —”
Ще батько і не розповістили гаразд, а я вже був у Сідора. Гострий ніж, пара пістолят за чересом. — Вбігаю, а він стоїть коло стола, та кріс набиває.
“Здоров, брате!!! — де моя сестра, де моя неня?!! —”
Він став як укопаний, нї пари з уст.
“Борони ся, товаришу, бо гинеш!!” крикнув я тогди, а сам пустив ся на него з ножем. Да він швидший був: імив мене обома руками за мою руку, що тільки сили мав.
“Стій”, каже, “побратиме: ще слово-два позволь минї сказати! —”
“Говори”, кажу, “да не бари ся, — я не маю коли!”
“Добре”, каже, “я зараз готовий”. — Ти жовняр: — наробиш головництво — марне загинеш, а за кого? — за одного фальшивого товариша, що з твоєї руки і кульки тої не варта”. —
“Нї, брате Іване: Я лиш раз тебе зрадив, а другий раз того не буде!” Що оком клїпнути — вирвав минї пістоля з-за череса — кулька забренїла — а він тільки повалив ся минї в ноги. — Добрий стрілець був: в саме серце трафив: — Як би в війську, то би капітан за такий цент і лева срібного не пожалували.
Гуцульськая славо,
Яка-ж ти крівава!…
