Сторінка:Уіллїям Шекспір. Ромео та Джульєта (1901).pdf/80

— 60 —

На плитах цвинтарних надпису не зтирає.
Хто любить, той нехай по павутинню ходить,
Що в лїтнїм воздусї пустуючи гуляє;
Не обірве: так легкий чар любови.

Джульєта.

Добривечір отцю духовникови.

О. Лаврентий.

Подякує тобі за нас обох Ромео.

Джульєта.

Йому також, а то занадто дяки.

Ромео.

Коли ти рада так як я, моя Джульєто,

Всїм серцем, і коли умієш дотепнїще
Все висловити в лад, — осолоди диханнєм
Весь воздух навкруги, і гармонїйним словом
Розкрий всї радощі, що ми одно 'дному
Даруємо тепер, зустрівши ся так любо.

Джульєта.

Нї, не окрасою, істотою своєю

Пишаєть ся любов, багата не словами.
Той бідний, хто свою скарбівню перелїчить.
Моя-ж любов — такі скарби безмірні,
Що ме здолїлаб я злїчити й половини.

О. Лаврентій.

Ходїмо вже, ходїм, довершимо закон.

Таких на самотї я не покину сьміло,
Аж докіль не зіллю двох у єдине тїло.

(Виходять.)