Меркуціо. Парус, парус, парус!
Бенволіо. Два, два: штани й спідниця.
Мамка. Петре!
Петро. Га?
Мамка. Мій вахлярь, Петре!
Меркуціо. Добрий Петре, щоб закрити їй вид: бо в її вахляра кращий вид.
Мамка. Дай вам Боже добрий ранок, панове.
Меркуціо. Дай вам Боже добрий вечір, гарна панї.
Мамка. Хиба тепер добрий вечір?
Меркуціо. Незгірший, я вам кажу: бо несоромяжна стрілка годинника стоїть на самім полуднї.
Мамка. Цур вам! Хто ви такий?
Меркуціо. Я, панї, той, що Бог создав, та й каєть ся.
Мамка. Клянусь моєю душею, гарно сказано. „Та й каєть ся“, мовляли? — Панове, чи не може хто з вас сказати менї, де я знайду молодого Ромеа?
Ромео. Я вам скажу, тілько молодий Ромео буде старшим тодї, як ви шукали його. Я наймолодший з усїх, що так звуть ся, за недостачею гіршого.
Мамка. Ви добре говорите.
Меркуціо. Добре, що гірший? Далебі, гарна думка; розумно, розумно.
Мамка. Коли се ви, добродїю, то менї треба щось вам сказати.
Бенволіо. Вона хоче закликати його на якусь вечерю.
Меркуціо. Звідниця, звідниця, звідниця! Гузь-га! Гузь-га!
Ромео. Що се ти цькуєш?
