Сторінка:Уіллїям Шекспір. Ромео та Джульєта (1901).pdf/63

— 43 —

Зістану ся одна з журбою. Завтра
Пришлю.

Ромео.

Моїм спасеннєм вічним…

Джульєта.

Добраніч тисячу раз!

Ромео.

Нї, не добраніч без твого сияння.

Іду до милої — так як школярь від книжки;
Іду від милої — так як школярь до книжки.

(Виходить повагом).

(Джульєта показуєть ся знов у вікнї).

Джульєта.

Ромео, стій! Колиб менї та голос

Сокільника, вернуть сокола мого!
Хрипка неволя, голосно не крикне.
А тоб вертеп я розірвала Еха,
І кричучи-б за мною „Роме-о“!
Охрип воздушний голос більш мого́.

Ромео.

Се кличе на імя мене душа моя.

Срібносолодкий глас у милої в ночи:
Для уха чуткого — мов десь музика грає.

Джульєта.

Ромео!

Ромео.

 О моя!

Мамка.

 Мадам!

Джульєта.

 В котрій-же

Годинї завтра присилати?

Ромео.

 В девять.