Сторінка:Уіллїям Шекспір. Ромео та Джульєта (1901).pdf/42

Цю сторінку схвалено
— 22 —
Мамка.
Та що? їй Богу, квітка між квітками!
Панї Капулєт.
Що скажеш ти? Полюбиш сього пана?

Сю ніч його побачиш між гістьми.
Читай в його лицї, так мов у гарній книзї;
Знайди слова, що виписала врода;
Розгледь усяку черточку в ньому;
Дивись, як личить красота уму.
Що невиразне в книзї тій спіткаєш,
Те в поглядї ясненькім прочитаєш.
Альбом любви, неоправни́й коханок,
Не достає йому ще обгортанок.
Як срібна рибка сяє з під води,
Так дух його блищить з під красоти.
У книзї очи всїм бере та слава,
Що золоті слова, як і оправа.
То шануватимеш його в його достатку,
Та й власного свого не вщербиш статку.

Мамка.
Не вщербиш? зробиш ся товста і дужа:

Бо жінка зараз товщає від мужа.

Панї Капулєт.
Скажи ж, що в серцї чуєш до Паріса?
Джульєта.
Я подивлюсь, що скаже серцю погляд.

Та глибше не посьмію кинуть оком,
Нїж вкажете менї своїм уроком.

Входить слуга.

Слуга. Панї добродїйко, гостї прибули, вечеря готова, вас кличуть, про молоду панночку питають, мамку в молодечнї лають, і все знетерпливлене. Біжу вслуговувати. Благаю вас, ідїте негайно.