Сторінка:Уіллїям Шекспір. Ромео та Джульєта (1901).pdf/41

— 21 —

А в неї ґудзь з яєчко познїхирки,
Страшенний ґудзь, і плакала прегірко.
„Ой!“ — ка покійник мій — „ти ниць упала?
Упадеш горілиць, як помудрієш.
Так, Юлю?” А воно, спинившись: „Так!“

Джульєта.

Впинись і ти, будь ласко, мамко.

Мамка.

Я вже мовчу. Люби тебе Господь!

Була єси опецочком найкращим,
Якого за життя я згодувала.
Коли до твого ще діжду весїлля,
То вже нїчого більше й не бажаю.

Панї Капулєт.

Весїлля, справдї я про се й хотїла

Поговорить. Скажи менї, Джульєто,
Як почуваєш ся ти до замужжя?

Джульєта.

Про честь таку менї й не снилось.

Мамка.

Про честь таку! Будь я тобі не мамка,

Сказала-б: виссала ти розум з цицьки.

Панї Капулєт.

Так думай же тепер вже про замужжє.

В Веронї в нас поважні дами стали
Молодші за тебе вже матїрями.
Та я сама була, здаєть ся, геть
До лїт твоїх з дитиною уже.
Ну, коротко сказати, ґраф Паріс
Лицяєть ся до тебе на зальоти^[1].

Мамка.

От чоловік, сіньоро, дак сказати!

Такого в цїлім сьвітї… прямо з воску.

Панї Капулєт.

Нема в Веронї кращого цьвітка.

1. У Шекспірових жерелах про Парісові зальоти говорить ся аж геть пізнїйше.