Сторінка:Уіллїям Шекспір. Ромео та Джульєта (1901).pdf/34

— 14 —

Вона клялась нїкого не кохати;
Я жив на те, щоб се оповіщати.

Бенволіо.

Ось слухай же: забудь про неї думать.

Ромео.

Навчи мене не думать нї про віщо.

Бенволіо.

Аби схотїв очима скрізь буяти,

І красоти на всїх сьвітах шукати!

Ромео.

Сим робом я ще більш її уроду

Превознесу в душі серед народу.
Щасливі маски, що цїлують чола
У гарних пань: чорно́тою своєю
Нагадують красу, яку вкривають.
Той, що ослїп, нїяк забуть не може
Безцїнних скарбів страченого зору.
Вкажи менї красу найуродлившу, —
Її краса листо́м про мене буде,
Щоб вичитав, хто ще й її заважить.
Нї, не тобі навчить мене не думать.

Бенволіо.

Так от же нї! куплю таку науку,

Або вже вмру не виплативши до́вгу. (Виходять.)

Сцена друга.

 

Вулиця.

 

Входять Капулєт, Паріс та слуга.

 

Капулєт.

Монтеккі й я, ми звязані однако

Пенею, щоб держали мир. Се й добре:
Старцям, як ми, здаєть ся, се й не трудно.