Сторінка:Уіллїям Шекспір. Ромео та Джульєта (1901).pdf/31

— 11 —

Бенволіо.

Ось він іде. Зволїте відступити,
То може я й заставлю все з'ясити.

Монтеккі.

Бувай щаслив. Ти зробиш добре дїло,

Розвідавши. А ми, мадам, ходїмо.

(Виходить Монтеккі та панї Монтеккі.)

Бенволіо.

Із ранком, брате!

Ромео.

 Чи ще й досї рано?

Бенволіо.

Ще лиш девята.

Ромео.

 В смутку хвилї довгі.

Се мій отець, що йде звідсїль так спішно?

Бенволіо.

Він. Що-ж тобі, Ромео, час так до́вжить?

Ромео.

Нема того, що час нам поганяє.

Бенволіо.

Чи закохавсь?

Ромео.

 Нї.

Бенволіо.

 Перестав кохати?

Ромео.

Нї, ласки не знайшов там де кохаю.

Бенволіо.

Ох, ся любов, така принадна з виду,

Тиранствує жорстоко, як уїсть ся!

Ромео.

Ох ся любов! завязано їй очи,

Та й без очей прямує куди схоче.
А де обідаєм? Ой, ой! що тут зчинилось?
Та й не кажи: я чув сю колотнечу.