Цю сторінку схвалено
— XII —
падок, що достарчив нам загалом дуже скупо звісток про Шекспірове житє, а ще менче про розвій його поетичної творчости, в сьому разї був щедрійший. Траґедія про Ромеа і Джульєту була за житя автора друкована чотири рази, все в формі згаданих уже дешевих зшитків, і тілько раз з названєм авторового імя. Отже здавна звернено увагу на те, що перше виданє з р. 1597 значно коротше супроти пізнїйших. Можна було догадувати ся, що се незаконне, грабівницьке виданє неповне головно тому, бо доконане з неповного тексту, прикроєного на потреб сцени.[1] Але титул другого виданя, що вийшло 1599 р., також без уповажненя і підпису автора, але зроблене значно стараннїйше, дає в тім зглядї недвозначну вказівку. Читаємо там, що траґедія друкуєть ся тут
- ↑ Треба знати, що в ту пору кождий поодинокий театр беріг і держав у секретї свій репертуар далеко більше, нїж тепер. Автор, що написав драму для якогось одного театру і одержав за неї гонорар, не мав права анї виставляти її, анї продавати иньшому театрови. Оттим то кождий театр старав ся мати й свойого поета, що фабрикував нові або перероблював чужі штуки для потреб своєї сцени. Тілько спекулянти-книгарі в разї зацїкавленя публїки якоюсь драмою брали ся на способи: купували від поодиноких акторів копії їх роль і з них складали цїлість, або крадькома давали переписувати театральний рукопис драми, або в кінцї наймали стеноґрафів, щоб ті в часї вистави записували цїлу драму, і узисканий таким робом текст друкували без волї й відома авторів. Драми не підпадали тодї під понятє лїтератури, то й процесів за нарушенє лїтературної власности такі спекулянти не потребували бояти ся. Із Шекспірових драм видано таким робом за його житя 16, а з тих дві мали перед р. 1616 по пять видань, три по чотири виданя, дві по три вид., чотири по два, а пять по одному. Ще й по Шекспіровій смерти, перед р. 1623 (рік збірного виданя всїх його творів) вийшло по одному виданю чотирьох його поодиноких драм, див. S. Lee, op. cit. 284–5.
