Князь.
Впини свої уста від голосїння,
Докіль ми вияснимо таємницю,
І знатимем причину, починаннє
І всї виходини лихого дїла.
Тодї отаманом я буду смутку
І поведу вас хоч на смерть. Тим часом
Нехай журбу терпіннє опанує.
Зовіть, кого підозрівати можна.
О. Лаврентій.
Мене найбільш, хоч я найменше винен,
Бо місце й час проти мене сьвідкують
В побою тім страшеннім. Я стою тут,
Щоб винуватитись і боронитись.
Князь.
Кажи-ж од разу, що в сїм дїлї знаєш.
О. Лаврентій.
Скажу коротко, бо дихання в мене
Не сталоб на просторе повіданнє.
Ромео був Джульєтиним супругом,
Джульєта — вірною його жоною.
Звінчав їх я. День тайного весїлля
Був днем Тибальтової смерти.
Ся смерть прогнала молодого мужа
З Верони, і по нїм, не по Тибальту,
Джульєта плакала. Ви, щоб її
Розважити, просватали нещасну
І силою хотїли одружити
З Парісом. От вона тодї до мене,
І, позираючи страшенно, просить
Спасти її від другого вінчання,
Або я, каже, тут же заколю ся.
Я дав сонливого їй трунку випить,
Щоб до часу мов мертвим сном заснула.
Тим часом написав я до Ромеа,
Щоб він приспів сюди в ту ніч судьбову
