Сторінка:Уіллїям Шекспір. Ромео та Джульєта (1901).pdf/135

— 115 —

О. Іван.

Зайшов до брата капуцина я,

Щоб їхати до Мантуї у купі,^[1]
А він там порав ся коло недужнїх,
То нас інспекторі і придержали,
Боявшись, що ми заразили ся
В тім домі, де тепер так мруть недужі.
Замкнули двері й не пустили нас,
То я й не зміг до Мантуї доїхать.

О. Лаврентій.

Хто-ж лист одвіз мій до Ромеа, хто?

О. Іван.

Послать менї не довело ся. Ось він.

Анї найняти зараз листоношу:
Такий переполох там від хвороби.

О. Лаврентій.

Пригода нещаслива! Орденом

Клянусь, той лист не був нїкчемний.
Велику річ прописано в ньому,
І, не сповнивши, вдїяли ми лихо.
Знайди менї залїзної підойми,
Та принеси до келїї моєї.

О. Іван.

Іду, іду, мій брате, принесу. (Виходить.)

О. Лаврентій.

Тепер один пійду я до каплицї.

Ще три години, і Джульєта встане.
Картатиме мене, що я Ромеу
Не переслав ще звістки про сю справу.
Та я знов напишу у Мантую;
Вона-ж сховаєть ся поки що в мене,
Нещасний мрець в мерцевій домовинї. (Виходить.)

1. В свойому жерелї знайшов Шекспір відомість, що в Італїї жаден Францїсканець не сьмів по містї ходити сам, але завсїгди в товаристві другого монаха.