Балтазар.
Тепер вона щасливо пробуває,
І лиха на сьвітї вже більш не має:
Бо тихо спить в каплицї Капулєтів,
А дух її живе між ангелами.
Я провожав її труну до гробу,
І вас про се прискочив сповістити.
Простїть мене за звістку нещасливу:
Бо ви, добродїю, так наказали.
Ромео.
Ось як! Так визиваю-ж я вас, зорі!
Іди, знайди пера й чорнила зараз,
А на ніч конї щоб були готові.
Я їду, їду…
Балтазарь.
О, прошу вас, пане,
Спокійте ся! Ви зблїдли так страшенно;
Ви дивитесь так дико… Щоб нещастя…
Ромео.
Зостав мене. Се так тобі здало ся.
Зроби все так, як я повелїваю.
Так від ченця нема до мене листу?
Балтазар.
Нема, мій пане.
Ромео.
Ну, іди-ж, іди,
Та коней, чуєш? Я тут не загаюсь.
(Виходить Балтазар.)
Ну, щож, Джульєто? я з тобою ляжу.
Аби здобутись… О, моя погибель!
Одчаянним швидка ти помічниця.
Згадав я одного аптекарячку…
Та він оттут десь і живе, здаєть ся.
Недавно бачив я, як сей самітник,
Похнюпившись під ветхим своїм риззєм,
Варив собі зїлля. Худий бідаха,
