Цю сторінку схвалено
— 108 —
Найкраща жизнь в первоцьвітї вмирати.
Утріте сльози, а сим розмарином
Прекрасне тїло се до гробу заквітчайте,
І так як звичай сей у нас ведеть ся,
В найлуччій о́дежі до церкви однесїте.
Бо хоч природа всїм дала нам сльози,
Та з наших слїз сьмієть ся висший розум.
Капулєт.
Готовились весїлля ми гуляти,Та мусим чорний похорон справляти.
Музики наші — погребові дзвони;
Наш пир весїльний — коливо понуре;
Піснї весїльні наші, — вічна память,
А кільця наші — мертвої квітчаннє.
Усе, усе на жаль нам обернулось.
О. Лаврентій.
Добродїю, мадам, ідїте з нами,І ви, добродїю Парісе, йдїте,
Готуйтесь провести се гарне тїло.
Прогнївав ся за щось на вас Всевишнїй,
Не прогнївіть його ще наріканнєм.
Виходять Капулєт, панї Капулєт, Паріс і Лаврентій.
Первий музика.
Поскладуймо суремки та ходїмо.Мамка.
Поскладуйте суремки, люде добрі:Бо бачите, яка пригода сталась. (Виходить.)
Первий музика.
А все таки нам треба заплатити.[1]Входить Петро.
Петро. Музики, о музики! „Чого менї журити ся!“
Первий музика. „Чого менї журити ся? На що?
- ↑ В оріґіналї ся реплїка виглядає зовсїм инакше: Ay, by my troth, the case may by amended, по нашому: Еге, чесне слово, сю справу треба-б було направити — се значить: слїд би було зробити так, щоб справа стояла лїпше, не так лихо, як стоїть ось тут.
