по виданю другого тома Банделльових новель, де містила ся й історія Ромеа та Джульєти), видав сю історію в французькім перекладї Боестюо́ (Boaistuau, Histoires tragiques. Extraictes des euures Italiennes de Bandel et mises en langue Françoise). Боестюо вірно держить ся італїйського оріґіналу: його „Траґічні історії“, яких виданє по його смерти продовжав звісний нам уже Бельфоре, важні як міст, по котрому оповіданє про Ромеа і Джульєту перейшло до Анґлії, де йому судило ся найти найвисший поетичний вислов.
Тепер уже не підлягає нїякому сумнївови, що анї Шекспір, анї його безпосередне жерело, Артюр Брук, не черпали з італїянського тексту Банделля, лише з французького перекладу. Два роки по виданю того перекладу, бо вже 1561 р. вийшла друком у Льондонї Брукова поема (Arthur Brooke, The Tragicall Historye of Romeus and Juliet). Уже сам титул показує на її звязок з Histoires tragiques“ Боестюо та Бельфоре. Брукова поема хоч не високої стійности, сьвідчить про деякий талант; автор має жилку до реалїстичного мальованя деталїв, додає мамцї комізму, заставляє її брати гроші від Ромеа а потім хвалити Паріса; заставляє Ромеа в келїї о. Лаврентія качати ся по землї і рвати на собі волосє при відомости про свою банїцию; ярко малює бідноту аптекаря, словом, додає чимало нових рисів, які потім віднаходимо у Шекспіра. Менше важна для нас прозова перерібка французького тексту новелї, що війшла в склад збірки „Палата забав“, виданої 1567 р. Томою Пентером (Th. Painter, Palace of Pleasure, London 1567, т. II. новеля 25), а також затрачена анґлїйська драма про Ромеа і Джульєту, що була виставлювана вже коло р.
