На місяць, хоч на тиждень відложи
Весїллє се страшне, або-ж стели
Постїль менї в каплицї край Тибальта.
Панї Капулєт.
І не кажи! Нї слова не промовлю.
Роби як хоч. З тобою ми чужії. (Виходить.)
Джульєта.
О Боже! Мамко, як сього позбутись?
Супруг мій на землї, але присяга
На небі. Як її вернути з неба,
Докіль її мій муж не верне сам,
Покинувши сей сьвіт? Розваж мене,
Порадь мене. Ой леле, лелечко!
Як небу на таку нїжну істоту
Такі страшенні западнї зсилати!
Що скажеш, мамко? Може маєш ти
Одради, радости яке словечко?
Мамка.
По правдї, ось яке. Ромео ваш
Вигнанець. Заложити сьвіт увесь
Нї за що, не зосьмілить ся він з роду
Вернути ся, щоб требувати вас.
Коли-ж вернув ся-б, то хиба-б украв.
Отсе-ж коли так речі склали ся,
Я думаю, вінчатись би вам з ґрафом.
О, він чудесний пан!
Ромео — віхоть перед ним, мадамо.
В орла нема очей таких зелених,
Таких ярких та гарних, як в Паріса.
Будь проклята моя душа, в сїм другім
Заміжжі будете ви геть щасливші.
Воно-ж бо лучче першого; а хоч і нї,
То перше вмерло, — все одно що вмерло.
А з мертвого нема вже вам ужитку.
Джульєта.
І се говориш ти менї від серця?
